Савур-Ципріянович Михайло Петрович

Саву́р-Ципрія́нович Миха́йло Петро́вич (прізвисько Ципочка). (нар.? — пом.?) — особистий секретар В'ячеслава Липинського (1920—1925, 1929—1931), завідувач канцелярії Українського наукового інституту в Берліні (1926—1929). Входив у склад Української мирної делегації в Парижі 1920 року. Співзасновник Братства українських класократів-монархістів, гетьманців.

Михайло Савур Ципріянович
Михайло Савур-Ципріянович (в центрі) з родиною Липинських, 1928 рік
Діяльність	секретар
Членство	Український союз хліборобів-державників
Роботи у Вікіджерелах

Життєпис

Учасники установчого з'їзду Українського союзу хліборобів-державників, Рейхенау, 4—8 червня 1922 року. Зліва направо сидять: Іван Леонтович, гетьман Павло Скоропадський, В'ячеслав Липинський, Людвіг Сідлецький; стоять Михайло Тимофіїв, Микола Кочубей, Адам Монтрезор, Андрій Білопольський, Михайло Савур-Ципріянович, Ігор Лоський, Володимир Залозецький, Сергій Шемет, Олександр Скоропис-Йолтуховський.

До роботи з В'ячеславом Липинським працював у міністерстві освіти Директорії УНР. Входив у склад Української мирної делегації в Парижі 1920 року. Під час роботи з В'ячеславом Липинським — виконував завдання з набору листів, робіт тощо.

З 1922 по 1929 роки перебуває в Українському союзі хліборобів-державників. З 1926 року разом із Дмитром Дорошенком та В'ячеславом Липинським редагує періодичне видання Українського наукового інституту в Берліні та обіймає посаду головного канцеляриста. Після розколу УСХД — є співзасновником Братства український класократів-монархістів, гетьманців.

Після смерті В'ячеслава Липинського проживав протягом 1931 - 1939 у родині Головацьких в селі Боратин (тепер Веселе) Луцького району, редагував збірник «Збірник Хліборобської України» (1931—32).

14 червня 1931 року виконуючи заповіт Липинського у санаторії Вінервальд поблизу Відня передав отцю Мирону Горникевичу його листування, незакінчені праці, записки, нотатки до «Спогадів з мого життя», щоденники, копії документів Українського посольства у Відні тощо.

Публікує також посмертні спогади та впорядковує архів Липинського.

Подальша доля невідома.

Примітки

1. 2012, Жежера.
2. Музей Липинського у Затурцях отримав у дар його працю з автографом автора

Публікації

• Останні дні Вячеслава Липинського // Дзвони. — 1932. — Вип. 15. — № 6. — С. 420—428.

Джерела

• В'ячеслав Липинський та його доба / Осташко Т., Терещенко Ю. — Київ : Темпора, 2010. — Т. 1. — 560 с. — 1000 прим.
• Жежера В. Українське королівство за Липинським. Або чи має Дон Кіхот загравати з Санчо Пансою? // Хвиля Десни. — 2012.
• Осташко Т. С. Проблема заснування та діяльності гетьманських організацій в листуванні В’ячеслава Липинського // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — Київ : Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 4. — С. 237-264.
• Передерій І. Український науковий інститут у Берліні та В’ячеслав Липинський (до 130-річчя від дня народження) // Український історичний журнал. — Київ, 2012. — № 2. — С. 98-113.