Розмовний стиль мовлення Ця стаття містить перелік посилань але походження тверджень у ній залишається незрозумілим чере

Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені (мовні засоби): фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені (словосполучення) тощо^{[джерело?]}.

У розмовній мові велику роль відіграють невербальні засоби спілкування: міміка та жестикуляція.

Використання Редагувати )

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих^{[джерело?]} і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками (мовців). Друге — зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані (теми), отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер.

Особливості розмовного стилю Редагувати )

Основні ознаки:

безпосередня (участь) у спілкуванні,
усна форма спілкування,
неофіційність стосунків (неформальна),
невимушеність спілкування,
непідготовленість до спілкування (неформальна),
уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),
уживання (позамовних) чинників ((ситуація), (поза), рухи, жести, міміка),
емоційні реакції,
потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, з(акцентувати) головне.

Основні мовні засоби:

емоційно-(експресивне) забарвлення ((метафори), порівняння, (синоніми) тощо.),
суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, (односкладові)),
часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),
специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,
заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Розмовний стиль має два підстилі:

розмовно-побутовий,
розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та (полілоги).

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен (мовець).

Література Редагувати )

(укр.) Рецензенти: Тельпуховська Ю. М. Каширіна Т. Г., укладач Попко О. Г. Українська мова. Практичний довідник. — Харків: ФОП Співак Т. К., 2008. (ISBN 978-966-8896-85-9)
(укр.) Іванова І. Б., Дейнека Н. П., Кондрашенко Г. П. Українська мова. Навчальний посібник для школярів, абітурієнтів та студентів. Шанс. — Харків: Парус, 2005. (ISBN 966-8482-12-3)
(укр.) (Микола Зубков) Сучасне ділове мовлення. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. (ISBN 978-966-343-728-6)

Посилання Редагувати )

// Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — . — С. 339.
[ 26 січня 2010 у Wayback Machine.]