Роза Попова

Руска Михайліва Мануйлова (болг. Руска Михайлова Мануилова), сценічний псевдонім Роза Попова ((1879, Софія, Князівство Болгарія — 11 квітня 1949(1949-04-11), Мездра, Народна Республіка Болгарія)) — болгарська театральна актриса, режисер і театральний діяч..

Роза Попова
болг. Роза Попова
Народилася	1879 Софія, Князівство Болгарія^[1]
Померла	11 квітня 1949(1949-04-11) Мездра, Народна Республіка Болгарія^[1]
Країна	Болгарія
Діяльність	акторка
Знання мов	болгарська
У шлюбі з	Чічо Стоян
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Попова.

Біографія

Народилася в Софії в 1879 році. У 15 років зустріла свого майбутнього чоловіка, і вже в 16 років вони таємно одружилися.

У старших класах Руска увійшла до пересувної театральної трупи «Зора». Театральне мистецтво пізнає у актора і режисера Костянтина Сапунова. Дебютувала на сцені роллю Софії в п'єсі «Щира дружба» у місті Велико-Тирново в 1897 році. Подорожуала з театральною трупою свого чоловіка, яку він пізніше очолив. З 1900 по 1902 рік грала в театральній трупі «Сльоза і сміх», також виступала у складі хорватської театральної трупи М. Стойковича.

З 1900 року її маніакально переслідує шанувальник, 25-річний вчитель і поет Тодор Богданов з Враци. 20 січня 1903 року він стріляє в Розу і в себе, і помирає на місці. Актриса отримує важке поранення і довго лікується. Замах став найгучнішою подією в Софії, і незабаром Розу звільняють з Національного театру.

З 1904 по 1906 рік вона періодично виступала як режисерка і паралельно грала на сцені у театральній трупі в Пловдиві. Потім вона вирушила до Відня для вивчення літератури та медицини у Віденському університеті. Повернулася до Болгарії в 1908 році й знову її запросили до Національного театру. В ньому грала ролі до 1910 року.

У 1910—1911 роках була обрана першим режисером-постановником театру в Русі. У 1918 році Роза заснувала власний театр Рози Попової в Софії. Деякий час продовжувала також грати у Вільному театрі.

У 1923 році заснувала Болгарську театральну студію, в якій займалася театральною педагогікою. Кар'єру актриси Роза завершила в 1937 році..

У 1926 році Теодор Траянов присвятив Розі Поповій свою поему «Пісня мандрівника».

Літературна і революційна діяльність

Крім театральної діяльності Роза Попова займалася перекладом і літературою — вона переклала болгарською більшість п'єс, які ставила на сцені, писала мемуари, вірші, легенди, оповідання, критичні статті.

Роза Попова приєдналася до македонсько-одринського революційного руху. В 1913 році була сестрою милосердя у військовому шпиталі македонсько-одріанської міліції.

Примітки

1. Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Актрисата Роза Попова простреляна от ревност [Архівовано 2015-09-07 у Archive.is] — monitor.bg, 22 януари 2005
3. Научно-информационный центр «Болгарская энциклопедия». Большая энциклопедия «Болгария». Том 9. — София: Издательство «Труд», 2012. — С. 3524 — 3525. — .
4. Енциклопедия на българския тетаър. — София: Издателска къща «Труд», 2008. — С. 371. — .
5. История на русенския драматичен театър (болг.). Драматичен театър „Сава Огнянов“, Русе. www.rusetheatre.com. Процитовано 24 березня 2020.
6. ПОПОВА РОЗА МИХАЙЛОВА (рос.). Статья в БСЭ. Процитовано 24 березня 2020.
7. Траянов, Теодор. „Скитнишки напев“ (болг.). Моята библиотека. Процитовано 21 січня 2015.

Посилання

• Стаття у Великій Радянській Енциклопедії (рос.)