Рентгенологія — розділ медичної радіології, який вивчає застосування рентгенівського випромінювання для дослідження органів і систем організма і діагностики захворювань. Виникла після відкриття Рентгеном (нім. W. C. Röntgen) в 1895 році рентгенівського випромінювання. Рентгенологічний метод лежить в основі рентгенографії, рентгеноскопії, звичайної та комп'ютерної томографії, ряду інших методів, які широко застосовують в клінічній практиці.
Одним із перших в Україні були засновані 1920 року Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології та Київський рентгено-радіологічний та онкологічний науково-дослідний інститут з метою вивчення проблем клінічної та експериментальної рентгенології, радіології й онкології.
Схема рентгенологічного дослідження Редагувати
- Джерело випромінювання (рентгенівська трубка)
- Об'єкт дослідження (органи, тканини, системи органів)
- Приймач випромінювання
Контрасти Редагувати
Застосовуються для того щоб зробити досліджувані об'єкти рентгеноконтрастними.
Негативні: повітря, кисень, СО2, Н2О;
Позитивні: BaSO4 (основний), жиророзчинні контрасти (йодовмісні), водорозчинні.
Протипокази до контрастів: ідіосинкразія до препаратів йоду, гіпертиреоїдизм, серцева, ниркова, печінкова недостатності.
Джерела Редагувати
- Рентгенодіагностика: навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл/ За заг. ред. В.І. Мілька.- Вінниця : Нова книга, 2005. - 352 с.
Література Редагувати
- Рентгенологічні методи дослідження: навчальний посібник для студентів / уклад. Н. В. Туманська, К. С. Барська, С. В.Скринченко – Запоріжжя: ЗДМУ, 2016. – 82 с.
| Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |