Підводні човни проєкту 667БДРМ «Дельфін» («Delta IV» за натівською класифікацією) — радянські ПЧАРБ (підводні човни атомні з ракетами балістичними), серія атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, мобільні пускових комплексів підводного базування для запуску міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною головною частиною.
| Підводні човни проєкту 667БДРМ «Дельфін» | |
|---|---|
| Проєкт | |
| Тип ПЧ | Підводний човен атомний з балістичними ракетами |
| Розробник проєкту | ЦКБ МТ «Рубін» |
| Головний конструктор | С. М. Ковальов |
| Класифікація НАТО | «Delta IV» |
| Основні характеристики | |
| Швидкість (надводна) | 14 вузлів (27 км/год) |
| Швидкість (підводна) | 24 вузлів (47 км/год) |
| Робоча глибина занурення | 330 м |
| Гранична глибина занурення | 400 м |
| Автономність плавання | 80 діб |
| Екіпаж | 135 осіб |
| Розміри | |
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 167 м |
| Ширина корпусу найб. | 11, 7м |
| Середня осадка (по КВЛ) | 8,8 м |
| Водотоннажність надводна | 11740 т |
| Озброєння | |
| Торпедно- мінне озброєння | 4 носових ТА калібру 533 мм (12 торпед СЕТ-65 і ТЕСТ-71М) |
| Ракетне озброєння | 16 шахтних ПУ РБ (комплекс Д-9РМ, ракети Р-29РМ або Р-29РМУ2 «Синева» (договорне позначення РСМ-54, натовське SS-N-23 «Skiff»), ракетно-пусковий комплекс «Водопад» |
| ППО | ЗУР «Ігла-1» (8 шт.) |
Історія Редагувати
Ракетно-пусковий крейсер стратегічного призначення проєкту 667 БДРМ був продовженням вдосконалення 667 серії ПЧАРБ, розроблених ЦКБ МТ «Рубін» (головний конструктор — С. М. Ковалів), згідно з рішенням уряду від 10 вересня 1975 року. Будувалися в Сєверодвінську з 1985 по 1990 роки. Даний проєкт вирізнявся більш досконалою системою управління озброєнням, акустичним захистом і сучасними засобами РЕО (радіо електронного оснащення). Особлива увага приділялася зниженню шумів човна.
Головний ракетоносій проєкту К-51 «Верхотур'є» був закладений в лютому 1981 року, спущений на воду в січні 1984 року, а в грудні 1984 був переданий флоту. Всього було побудовано 7 субмарин цього проєкту, 6 із них перебуває у складі ВМФ РФ і одна перебуває на переобладнанні. Усі субмарини цього проєкту перебувають на Північному флоті, базуються в бухті Ягельна, порт прописки Гаджієво.
Конструкція Редагувати
Проєкт має типову для цієї серії конструкцію; два гвинта, ракетні шахти за рубкою, горизонтальні рулі на рубці, торпедні апарати в носовій частині.
Корпус Редагувати
В порівнянні з проєктом 667 БДР він має більшу висоту «горба», видовження кормового і носового закінчення, більший діаметр міцного і легкого корпусів, Міцний корпус і міжвідсічні переборки були виготовлені зі сталі з більшою межею текучості. Поверхня човна є покрита акустично-маскуючим матеріалом (гумою).
Енергетичне обладнання Редагувати
Двовальна ядерна (два водо-водяні реактори потужністю 90 МВт, дві паротурбіни потужністю 20 000 к.с.), два турбогенератори потужністю 3000 кВт, два дизель-генератори потужністю 3000 кВт, два допоміжні двигуни для носового і кормового кермування потужністю 460 кВт. Були встановлені гвинти з покращеними гідроакустичними характеристиками, також набіжний потік води вирівнюється встановленим спеціальним пристроєм.
Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання Редагувати
РЛС ОНЦ, пасивна низькочастотна ГАС, буксирована ГАС «Піраміда», гідролокатор, комплекси радіо електронного пошуку і розвідки, оптико-електронний комплекс, радіо-супутникова й інерційна навігаційні системи, системи супутникової і ДХ/СДХ зв'язку (дві буксировані антени).
На човнах проєкту 667БДРМ встановлена навігаційна система «Тобол-М» і система зв'язку «Молнія ЛМ1» або МС2, астрокоректор «Волна», низькочастотний ГАК МГК-520 «Скат», перископ МТ-70-8. Радар МРК—50 «Каскад», МРП-21А «Залів-Р» (NATO: Brick Pulp)
Озброєння Редагувати
Основне: 16 шахтні ПУ РБ (комплекс Д-9РМ, ракети Р-29РМ або Р-29РМУ2 «Синева», (договірне позначення РСМ-54, натовське SS-N-23 «Skiff»). Ці ракети стали останніми рідинними МБР на флоті СРСР і РФ. Пуск ракет може здійснюватися з глибин до 55 м, при швидкості 6-7 вузлів (11-13 км/год). Усі ракети можуть запускатися випалом, тобто з проміжком в часі у 14 сек між запуском ракет. Такий запуск усіх ракет був вперше випробуваний на ракетоносії К-407 «Новомосковськ» у 1991 році.
У жовтні 2011 року успішно завершилося випробовування модифікації ракети Р-29РМУ2.1 «Лайнер». Де була вдосконалена система подолання протиракетної оборони й забезпечена здатність нести 12 ядерних блоків малого класу.
Допоміжне: ракетно-пусковий комплекс «Водопад», 4 носових ТА калібру 533 мм (18 торпед СЕТ-65 і ТЕСТ-71М);
Ракетоносій призначений для завдання ракетних ударів по великих військово-промислових об'єктах ворога. Носій — триступенева рідиннопаливна балістична ракета РСМ-54 (дальність 8300 км, 4-10 боєголовок) з підвищеною точністю наведення. Для ближнього бою (до 20 км) використовуються самонаведені електричні та телекеровані електричні торпеди (з самонаведенням). Для бою до 120 км є ракетно-пусковий комплекс «Водопад», здатний нести ядерний заряд потужністю 100 кілотонн, або торпеду.
Ремонти і модернізації Редагувати
БС-64 перебуває на переобладнанні, інші човни проходять або пройшли середній ремонт і модернізацію на заводі «Зірочка» в Сєвєродвінську.
Інциденти Редагувати
6 серпня 1989 року підводний човен К-84 «Екатеринбург» проєкту 667БДРМ «Дельфин» під час операції «Бегемот-1» здійснив першу спробу пуску повним залпом з 16 ракет. Однак, через вибух ракети в пусковій установці спроба виявилась невдала. Вибухова хвиля пошкодила трубопроводи та спричинила витік гідравлічної рідини, через яку сталось коротке замикання в електричних ланцюгах. З рештою, човен вдалось підняти на поверхню, де була зроблена друга, також невдала, спроба ракетних пусків.
Друга спроба, уже вдала операція «Бегемот-2» відбулась на човні К-407 «Новомосковск» 6 серпня 1991 року. У Баренцевому морі, з глибини 50 метрів, з інтервалом близько 10 секунд, було випущено всі 16 ракет в бік полігону Кура на Камчатці. Лише дві ракети мали інертні бойові частини, решта 14 самознищились після досягнення максимальної висоти.
К-84 «Єкатеринбург», 29 грудня 2011 року відбулася велика пожежа на човні.
Бойове використання Редагувати
Сучасний статус і перспективи Редагувати
Всього було побудовано 7 субмарин цього проєкту, 6 із них перебувають у складі ВМФ РФ і одна перебуває на переобладнанні. Ще дві перебувають на ремонті і модернізації. Служба тих ПЧ продовжиться принаймні до 2025—2030 року.
Оцінка проєкту Редагувати
Сьогодні ці човни є основою ракетоносного підводного флоту РФ, бо човни проєкту 667БДР «Кальмар» знімаються з озброєння, ракетоносії проєкту 955 «Борей» ще не увійшли в склад флоту, а три човни проєкту 941 «Акула», що ще залишилися, перебувають в небоєздатному стані через відсутність балістичних ракет для встановленого на них пускового комплексу.
Представники Редагувати
- К-51 «Верхотур'є»[ru] заводський № 379, закладений 23.02.1981, спущений на воду 7.03.1984, переданий флоту 29.12.1984, прийнятий після середнього ремонту 25.12.1999, модернізується.
- К-84 «Єкатеринбург»[ru] заводський № 380, закладений 17.02.1982, спущений на воду 17.03.1985, переданий флоту 30.12.1985 на відновленні з 2011 по 2014.
- К-64 «Підмосков'я» заводський № 381, закладений 18.12.1982, спущений на воду переданий флоту 2.02.1986, прийнятий після середнього ремонту 23.12.1986, перебуває на переобладнанні.
- К-114 «Тула»[en] заводський № 382, закладений 22.02.1984, спущений на воду 2201987, переданий флоту 30.10.1987, прийнятий після середнього ремонту 12.01.2006.
- К-117 «Брянськ»[ru] заводський № 383, закладений 20.03.1985, спущений на воду 8.02.1988, переданий флоту 30.09.1988, прийнятий після середнього ремонту 11.02.2008.
- К-18 «Карелія»[ru] заводський № 384, закладений 7 .02.1986, спущений на воду 2.02.1989, переданий флоту 10.10.1989, прийнятий після середнього ремонту 22.02.2010.
- К-407 «Новомосковськ»[en] заводський № 385, закладений 2.02.1987, спущений на воду 28.02.1990, переданий флоту 27.10.1990, прийнятий після середнього ремонту 27.07.2012.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Soviet Submarine Launched All Its Missiles In An Unprecedented Rehearsal For Armageddon. The War Zone. The Drive. 30 січня 2023.
Література Редагувати
- Ю. И. Александров, А. Н. Гусев. Боевые корабли мира на рубеже XX—XXI века. Справочник. Часть I. Подводные лодки. СПб 2000.
- Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
- Ю. В. Апальков: Подводные лодки советского флота 1945—1991, том I. 2009, ISBN 978-5-903080-55-7.
- Справочник «Подводные лодки России», том IV, часть 1, 1ЦНИИ МО РФ (кораблестроения ВМФ), ЦКБ «Рубин», СПБ, 1996 год.
- Norman Polmar und Kenneth J. Moore: Cold War submarines: the design and construction of U.S. and Soviet submarines, 1945—2001. Potomac Books Inc., 2003, ISBN 978-1574885941 (englisch)
- CHANT, Chris. Válečné lodě současnosti. Praha: Deus, 2006. ISBN 80-86215-81-4. S. 256.
- PEJČOCH, Ivo; NOVÁK, Zdeněk; HÁJEK, Tomáš. Válečné lodě 7 — Druhá část zemí Evropy po roce 1945. Praha: Ares, 1998. ISBN 80-86158-08-X. S. 353.
- Jan Radziemski, «Hiroszima» i jej siostry. Historia atomowych okrętów podwodnych projektu 658 w: Okręty Wojenne nr 6/2003, ISSN 1231-014X