Протита́нкова артиле́рія — вид артилерії, призначений для ураження танків, самохідних артилерійських установок і іншої броньованої техніки. Організаційно складається з протитанкових (ПТ) артилерійських підрозділів і частин.
Зародження протитанкової артилерії пов'язане із застосуванням на полі бою танків в Першій світовій війні. З 1916 як протитанкові гармати застосовувалися легкі гармати польової артилерії зі звичайними снарядами. Першими спеціальними протитанковими гарматами (кін. 20-х — поч. 30-х рр.) були малокаліберні 25—37-мм гармати.
До 1940 калібр протитанкових гармат збільшився до 50 мм. З розвитком протитанкової артилерії визначалися її організаційні форми, розроблялися способи стрільби і принципи бойового застосування.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Радянська військова енциклопедія. «А—БЮРО» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза А. А. ГРЕЧКО — председатель. — М. : Воениздат, 1976. — Т. 1. — С. 283. — ISBN 00101-030. (рос.)
Посилання Редагувати
| Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |