Прокуратор — повірений у судах українських земель 16—18 ст., адвокат. Обов'язки прокуратора міг виконувати тільки шляхтич, обізнаний із місцевим правом і допущений судом до адвокатської діяльності. Прокураторами не могли бути урядники земського суду і гродського суду, а також особи духовного стану. Прокуратор представляв інтереси сторін на судовому процесі у випадку їх відсутності з поважних причин. Для незаможних осіб прокуратор міг призначатися судом безкоштовно. Прокуратор у Статуті ВКЛ 1566 (див. Статути Великого князівства Литовського) та в судовому діловодстві відомий під ім'ям «умоцований приятель». Статут ВКЛ 1588 передбачав кримінальну відповідальність прокуратора за недотримання інтересів сторони, яка його винаймала. Прокуратор не міг представляти інтереси особи, яку звинувачували у вбивстві. Після судової реформи 1763 (див. Судова реформа в Гетьманщин і 1760—1763) за представниками в судових установах утвердилася єдина назва «присяжні повірені».
Джерела та література Редагувати
- О. Крупка. Прокуратор // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 28. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Є. О. Харитонов. Прокуратор // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.