? Пріоніни | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Деробрахус (Derobrachus sp.) | ||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||||
|
Пріоні́ни (Prioninae) — невелика реліктова підродина з родини жуків-вусачів, яка налічує близько 1000 видів, розповсюджених по всій Землі за винятком Арктики і Антарктики. У викопному стані найдавніші представники пріонін відомі з пізнього юрського і раннього крейдового періодів мезозойської ери. Це, зазвичай, жуки великих розмірів — 20-180 мм, забарвлені у бурі, коричневі та чорні тони. Активні у присмерку та вночі, часто прилітають на світло. До підродини пріоніни належать найбільші на Землі жуки — вусач-титан гігантський та вусач-великозуб оленерогий.
Морфологія Редагувати
Імаго Редагувати
Голова спрямована прямо вперед або під невеликим кутом донизу, позаду скронь без шиєподібної перетяжки. верхня губа слабо розвинена і погано помітна. Внутрішня лопать нижніх щелеп є зачатковою. Язичок (ліґула) роговий. Очі, як правило, глибоко виїчасті або ниркоподібні. Вусики голі, без волосяного опушення, їх основи наближені до щелеп, а не до очей (виняток триба Траґосоміні (Tragosomini), як у інших підродин вусачів. Вусики самців, здебільшого, довші, ніж у самок, і часто цілком іншої будови. Передньогруди мають загострений бічний край, часто із окремими зубцями чи шипами. На передніх гомілках відсутня поздовжня борозенка. Третій членик лапок розділений на двоє — дволопатевий. Передні тазики є дуже поперечними, що не характерно для інших підродин, а між ними розташовується широкий передньогрудний виріст, що у інших таксонів або цілком редукується, або представлений лише вузькою перегородкою. Середні тазикові впадини відкриті.
Личинка Редагувати
Тіло личинки великих або дуже великих розмірів — 90-210 мм завдовжки і 15-18 мм завширшки.
Голова трапецієподібна, більш, ніж на половину, втягнена у передньогруди, із сильно склеротизованим переднім краєм. Скронево-тім'яні долі з'єднані довгим швом, кожна з них окремо заокруглена позаду. Потилицевий отвір розділений навпіл широким містком. На передньому краї лобу наявні два поперечні кілеподібні вирости: нижній (над наличником) і верхній, між ними наявно 6 епістомальних щетинок. Наличник широкотрапецієподібний; верхня губа товста, склеротизована, вкрита грубими щетинками при основі, серцеподібної або півмісяцевої форми. Ґула дуже коротка. Мандибули великі і товсті, їх внутрішній гострий край з трьома косими кілями. Щупальця короткі, конічні. Лябіомаксилярний комплекс причленяється до доголовної капсули містком, що ледь ширший за ширину ґули. Вусики дво- або тричленикові, на другому членику відсутні сенсили. На щоках розміщується три пари великих основних та кілька дрібних простих вічок.
Тіло. Пронотум широкий, облямований глибокими латеральними борозенками, зморшкуватий та вкритий дрібними щетинками. Позаду нього чітко проглядається постнотум. Терґіти середньо- та задньоспинок вкриті густими Х-подібними борозенками. Велике дихальце середньогрудей зміщено до передньогрудей. Ноги чотиричленикові, добре розвинені.
Черевце 9-ичленикове з добре розвиненими дорзальними та вентральними мозолями на терґітах і стернітах. На мозолях проглядаються дві довгі поперечні борозенки посередині, та дві короткі поздовжні — з країв. На дев'ятому членику відсутній шип або гачкоподібний виріст, який наявний у інших підродин. Анальний отвір трипроменевий.
Основні триби Редагувати
- Акантофоріні (Acanthophorini Thomson, 1864)
- Анаколіні (Anacolini Thomson, 1857)
- Еґосоматіні (Aegosomatini Thomson, 1860)
- Калліпоґоніні (Callipogonini Thomson, 1860)
- Макротоміні (Macrotomini Thomson, 1860)
- Маласпіні (Mallaspini Thomson, 1860)
- Малльодонтіні (Mallodontini Thomson, 1860)
- Меросцелісіні (Meroscelisini Thomson, 1860)
- Парандріні (Parandrini Blanchard, 1845)
- Прионіні (Prionini Latreille, 1802)
- Соленоптеріні (Solenopterini Lacordaire, 1869)
Фотогалерея Редагувати
Література Редагувати
- Загайкевич І. К. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.
Посилання Редагувати
Див. також Редагувати
| Це незавершена стаття про жуків. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |