Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Право на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції є особистісним, немайновим правом, що традиційно належить до основних природних прав людини.

Особисте життя кожного громадянина не повинне виходити за межі, які визначила для себе кожна людина. Саме наявність такого права забезпечує особі захист від будь-якого проникнення в її особисте життя, а саме прослуховування телефонних розмов, знайомлення з її листами чи повідомленнями, а також розголошення їх змісту чи самого факту листування або розмови.

Держава, яка визнається демократичною, повинна забезпечити реалізацію таких прав і свобод, а також надати механізм правового захисту в разі їх незаконного порушення.

Історія.

Проблема обмеження приватного життя громадян від будь-якого втручання влади виникла ще у добу Просвітництва. Згодом у 90-х рр. ХІХ ст. науковець США Луїз Брандез пояснює приватність як право особи мати спокій. Пізніше про приватність як повагу до автономії особи згадується і у преамбулі до австралійської Хартії приватності.

У 1845 р. Російською імперією було видане Уложення про покарання кримінальні та виправні, а в 1864 р. під час проведення судової реформи видається Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. У цих двох законодавчих актах таємниця листування захищається кримінальною відповідальністю, а розголошення цієї таємниця вважається важчим злочином, ніж сам факт ознайомлення.

У ст. 16 Конституції УНР 1918 р. проголошувалось: «Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу, як у випадках, законом означених».

Переломний період настає у 1920-х роках. Кримінальні Кодекси УСРР 1922 р. і 1927 р. не визнають права на таємницю листування і телефонних розмов. Для цього періоду характерне не визнання більшості прав і свобод людини і громадянина, тому влада не вважає за потрібне охороняти будь-яку сімейну чи телеграфну інформацію. І тільки у 60-х роках ХХ ст. все-таки настає помірна демократизація: приватне листування, телефонні розмови та телеграфна кореспонденція стають об’єктом кримінально-правової охорони. Згодом ці положення закріплюються у Конституції України 1996 р.

Закріплення у міжнародному праві.

Ст. 12 Загальної декларації прав людини говорить: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людини має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

У ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права йдеться про те, що «Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте чи сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь чи репутацію.

Також закріплення права на приватне життя ми знаходимо у ст.8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».

Практика Європейського суду з прав людини.

Рішення, яке було прийняте Європейським судом з прав людини у 1984 р. щодо справи «Мелоун проти Сполученого Королівства», зазначається, що законодавство повинно чітко визначати причини і межі обмеження виконавчою владою права на таємницю телефонних розмов, інакше це суперечить принципу верховенства права. Також у постанові наголошується на тому, що хоч зняття показників з лічильника є законним, проте передача знятої інформації в поліцію тягне за собою порушення ст.8 Конвенції.

Подібними є справи «Ювіг проти Франції 1990р.» і «Крюслен проти Франції 1990р.». В обох рішеннях Суд постановив, що французьке законодавство не відповідає вимогам законності згідно зі ст.8. Також Суд зазначає, що прослуховування телефонних розмов приватною особою з допомогою офіцера поліції, а також перехоплення телефонних дзвінків співробітника поліції з будь-якого іншого офісу визнається як порушення вищезазначеної статті.

Також можна згадати справу «Деміртепе проти Франції» 1999 року. Заявник звернувся до Комісії Європейського Суду 1997 року з заявою про порушення права на таємницю кореспонденції, гарантовану статтею 8 Конвенції. Мова йшла про порушення таємниці листування службовцем пенітенціарної служби. У своєму рішення Суд визнав порушення статті 8 Конвенції і постановив матеріальне відшкодування.

У практиці Європейського Суду також можна знайти аналогічні справи проти України, де визнається порушенні ст.8 Конвенції: «Полторацький, Кузнєцов, Назаренко, Данкевич, Алієв і Хохлич проти України».

Закріплення у національному законодавстві України.

Ст.31 Конституції України від 1996р. зазначає: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановленні лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо».

Також захист цього права гарантує КПК України, а саме част.2 ст.14: «Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї меті».

Верховною Радою України у 2003р. було прийнято Закон «Про телекомунікації», ст.9 якого зазначає, що таємниця телефонних розмов, листування, телеграфної та іншої кореспонденції захищається Конституцією та Законами України. Те ж саме стосується таємниці поштових відправлень, про що йдеться в ст.6 Закону України «Про поштовий зв’язок».

Отже, приватне життя громадянина охороняється державою, а втручання в його сферу несе за собою кримінальну відповідальність. Органи виконавчої влади теж не мають повноваження безпідставно обмежувати право людини на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Такі обмеження визнаються законними лише в разі наявності судового арешту на вилучення відомостей, процесуальний порядок отримання якого зазначений у ст. 165 КПК. Також особи, що здійснюють законне зняття інформації з каналів зв’язку, зобов’язані вжити заходів з метою нерозголошення виявленої інформації іншим фізичним чи юридичним особам.

Зміст права

Правом на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції передбачено захист від ознайомлення з листування, прослуховуванням телефонних розмов, а також розголошення їх змісту будь-якою особою без згоди відправника та одержувача, чи співрозмовника.

Проте, особи, які стали свідками телефонної розмови у службовому при-міщенні чи з кабіни телефону-автомату, не повинні гарантувати нерозголошення почутих відомостей. Також не є порушенням цього права знищення чи пошкодження чужих листів, телеграм. Право на таємницю листування не захищається під час відправлення листа до редакції ЗМІ.

Таємниця листування – це правовий принцип, який сприяє підтриманню суспільних відносин, гарантує охорону особистого життя громадян. Проте в умовах злочинності згода фізичних осіб на вилучення інформації з телефонних розмов чи приватного листування не потрібна, якщо в ній містяться докази для вирішення справи в суді. Таємниця кореспонденції особи в Україні захищається на такому ж рівні як і недоторканність життя, честь і гідність людини.

Більш вичерпні ший зміст права на таємницю кореспонденції знаходимо у ст.306 ЦК України:

1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи під час кримінального провадження, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Примітки

1. Короткий путівник Європейською Конвенцією з прав людини. Донна Гом’єн.

Джерела.

• В.В. Назаров. Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні, 2009 р.
• Короткий путівник Європейською Конвенцією з прав людини. Донна Гом’єн.

http://vgsu.arbitr.gov.ua/files/pages/ECHR.htm

• О.В. Негодченко. Таємниця кореспонденції, листування, телефонних розмов та спілкування в сучасних умовах: реалії та колізії, 2013р.
• Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0040323-00

Посилання

• Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.