Посесійні селяни — категорія феодально залежних селян у Російській імперії у XVIII — першій половині XIX століть, куплених підприємцями і прикріплених царським урядом до промислових підприємств.
Поява посесійних селян була пов'язана з необхідністю забезпечити робочою силою мануфактурне виробництво. Категорія посесійних селян виникла після видання Петром І указу від 18 (29) січня 1721, за яким підприємцям з дворян і купців дозволялося купувати селян для потреб промислового виробництва. В Україні праця посесійних селян частково використовувалася на деяких суконних підприємствах.
Під впливом боротьби посесійних селян проти жорстокої експлуатації, а також враховуючи претензії дворянства на монопольне право користуватися працею кріпаків, уряд не раз обмежував застосування праці посесійних селян — укази 1752, 1762, 1802, 1808. У 1816 було остаточно заборонено купувати селян для підприємств. На основі закону 1840 почалася ліквідація посесійних відносин. Використання праці посесійних селян в промисловості припинилося у зв'язку з проведенням селянської реформи 1861.
Джерела та література Редагувати
- Лазанська Т. І. Посесійні селяни [ 14 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 435. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.