Станіслав Тихонович Пліскановський (Плискановський) (9 травня 1929, Біла Калитва, тепер Ростовської області, Росія — 27 вересня 2020, місто Дніпро) — український учений-металург. Доктор технічних наук, професор. Академік АН ВШ України (з 1995 року). Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (1980–1990 роки).
| Пліскановський Станіслав Тихонович | |
|---|---|
| | |
| Ім'я при народженні | Станіслав Тихонович Пліскановський |
| Народився | 9 травня 1929 Біла Калитва, Ростовська область, СРСР |
| Помер | 27 вересня 2020 місто Дніпро |
| Громадянство | СРСР Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | металург |
| Alma mater | ДВНЗ ДонНТУ |
| Нагороди | |
Життєпис ред.
У 1952 році закінчив Донецький індустріальний інститут.
Трудову діяльність розпочав у 1952 році помічником майстра, горновим, помічником начальника зміни доменного цеху Макіївського металургійного комбінату імені Кірова Сталінської області.
З 1957 року, після закінчення аспірантури, працював у Донецькому політехнічному інституті старшим інженером і старшим науковим співробітником науково-дослідного сектора.
У 1959 році переведений на роботу на Ждановський металургійний комбінат «Азовсталь» на посаду начальника аглодоменної лабораторії, пізніше був призначений начальником центральної заводської лабораторії.
У 1963 році захистив кандидатську дисертацію і, продовжуючи працювати на заводі, викладав у Ждановському металургійному інституті.
У 1965–1973 роках — головний інженер Ждановського металургійного комбінату «Азовсталь» імені Серго Орджонікідзе Донецької області. Зробив значний внесок в удосконалення технологій виробництва металопродукції, реконструкцію і модернізацію обладнання.
У 1973–1980 роках працював директором Ждановського металургійного комбінату імені Ілліча Донецької області. У киснево-конвертерному цеху була освоєна технологія гарячого торкретування, відзначена Державною премією СРСР.
У 1980–1987 роках — 1-й заступник міністра чорної металургії Української РСР.
У 1987–1991 роках — начальник виробничого об'єднання «Южметаллургпром» і 1-й заступник міністра чорної металургії СРСР. У 1989 році захистив докторську дисертацію. Зробив суттєвий внесок у розвиток металургії України, частка якої у потенціалі колишнього СРСР на той час становила понад 35%.
З 1991 року працював у НМетАУ: професор кафедри металургії чавуну, директор інженерного центру з енергозбереження в металургії України. З 1997 року — ректор Державного інституту підготовки та перепідготовки кадрів промисловості.
Наукова діяльність ред.
Основний напрям наукової діяльності — розробка нових технологій та енергозаощадження в металургії. Автор понад 250 наукових праць, серед яких 10 монографій, 2 підручники і 133 патенти та винаходи. Значна частина з них впроваджена у виробництво з високим економічним ефектом.
Академік Академії інженерних наук України.
Лауреат Державної премії СРСР (1984), лауреат Державної премії України (1987, 1993, 2002). Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).
Джерела ред.
- Академія наук вищої школи України. 1992—2010. Довідник
- http://nmetau.edu.ua/ua/mnews/i1/p0/e3698
- Національна металургійна академія України : Новини :. nmetau.edu.ua. Процитовано 29 вересня 2020.