Планетарна передача

Планета́рна переда́ча (епіциклічна передача, планетарний механізм) — зубчаста передача, в якій геометричні осі одного або декількох зубчастих коліс (сателітів), підтримуваних водилом, є рухомими по концентричній відносно центрального колеса траєкторії. Планетарну передачу з одним ступенем вільності називають звичайною (типовою), планетарну передачу з двома ступенями вільності називають диференціалом. Застосовуються в транспортних і вантажопідйомних машинах, приводах верстатів тощо.

Планетарний механізм

Елементи планетарної передачі

Деталі планетарного механізму мають спеціальні назви:

• зубчасте колесо із зовнішніми зубами, розташоване в центрі механізму, називають центральним або сонячним;
• колесо зі внутрішніми зубами називають короною або епіциклом;
• колеса, осі яких рухомі, називають сателітами;
• рухому ланку, на якій встановлено сателіти, називають водилом. Її на кінематичних схемах зазвичай позначають або цифрою, або латинською буквою h.

Види планетарних передач

Планетарна передача в дії. Водило нерухоме

До типових планетарних передач належать:

• однорядний планетарний механізм (планетарний механізм Джемса);
• дворядний планетарний механізм (механізм Давида):
  • з одним зовнішнім і одним внутрішнім зачепленням;
  • з двома зовнішніми зачепленнями;
  • з двома внутрішніми зачепленнями.

Див. також

• Планетарний кривошип^[en]
• Циклоїдальний привід

Примітки

1. ДСТУ ISO 1122-1:2006 Передачі зубчасті. Словник термінів. Частина 1. Визначення, що стосуються геометрії (ISO 1122-1:1998, IDT)

Література

• Кіницький Я. Т.  — К.: Наукова думка,2002. — 660 с. — ISBN 966-00-0740-Х
• Кореняко О. С. Теорія механізмів і машин: Навчальний посібник / За ред. Афанасьєва М. К. — К.: Вища школа, 1987. — 206 с.
• Артоболевский И. И. Теория машин и механизмов. — М.: Наука, 1988.

Посилання

• Планетарна передача / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985..