Пасіонарій Ця стаття містить перелік посилань але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутр

Пасіонарій (людина енергонадлишкового типу)^{[джерело?]} — в пасіонарній теорії етногенезу людина, яка має уроджену здатність абсорбувати (вбирати, поглинати) із зовнішнього середовища енергії більше, ніж це потрібно для лише особистого і видового самозбереження, і спрямовувати цю енергію на цілеспрямовану роботу з видозміни навколишнього середовища. Судять про підвищену пасіонарність тієї чи іншої людини за характером її поведінки і психіки. У контексті використовують як заповзятливі, активні і ризикові люди, які прагнуть виконання поставленого завдання, які долають страх смерті.

Загальний опис Редагувати

Поняття «пасіонарність» (від лат. лат. passio — пристрасть, пристрасність) введене в обіг у 70-і рр.. XX ст. Львом Гумільовим в його монографії «Етногенез і біосфера Землі».

У широкому сенсі пасіонарність означає рівень «біохімічної енергії живої речовини», що міститься в окремому індивіді або в групі людей, об'єднаних внутрішньосистемними зв'язками. Як одна з центральних категорій теорії етногенезу пасіонарність означає енергетичну напругу суспільних систем. Люди, що володіють саме такими характеристиками, виступають рушійним ядром суспільних систем і надають їм відповідного вектору розвитку.

Пасіонарії є людьми нового типу в популяції і руйнують усталений триб життя, через що вступають у конфлікт із суспільством. Вони організовуються в групи (консорції), ті, у свою чергу, стають ядрами нових етносів, що утворюються зазвичай через 130—160 років після «поштовху», і висувають ідеології, що стають їх домінантами.

У сучасній історичній та суспільних науках термін «пасіонарій» у гумільовському значенні не використовується ніде, окрім пострадянського простору. Навіть на пострадянському просторі теорії Гумільова неодноразово зазнавали критики, як за свою ідеологізованість, так і за ненауковість. Тімоті Снайдер називає Гумільова «(…)типовим радянським самоуком, сповненим ентузіазму аматором у кількох дисциплінах».

Цікаві факти Редагувати

Про пасіонарну еліту згадував С. Вакарчук в ефірі каналу Громадське Телебачення 12.08.2015

Див. також Редагувати

Доброволець

Примітки Редагувати

Горькие мысли «привередливого рецензента» об учении Л.Н. Гумилёва // Лев Клейн. scepsis.net. Процитовано 23 лютого 2021.
Снайдер, Тімоті (2020). Шлях до Несвободи: Росія, Європа, Америка (українською). Львів, Україна: Човен. с. 95. ISBN 978-617-95022-1-7.

Джерела Редагувати

Гумільов Л. Н. Етногенез і біосфера Землі. СПб.: Кристал, 2001. ISBN 5-306-00157-2. ^{[сторінка?]}
^{[сторінка?]}

Література Редагувати

Павло Ямчук (2018) УКРАЇНСЬКІ ПАСІОНАРІЇ НЕПАСІОНАРНОГО СТОЛІТТЯ. СИМОН ПЕТЛЮРА, СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ, ОЛЕНА ТЕЛІГА Філологічний часопис, вип. 1 (11) / 2018

Посилання Редагувати

Пасіонарність і заповзятливість: економічний вимір гіпотези зв'язку^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.

[1] Горькие мысли «привередливого рецензента» об учении Л.Н. Гумилёва // Лев Клейн. scepsis.net. Процитовано 23 лютого 2021.

[2] Снайдер, Тімоті (2020). Шлях до Несвободи: Росія, Європа, Америка (українською). Львів, Україна: Човен. с. 95. ISBN 978-617-95022-1-7.