Панченко Едуард Андрійович Едуа рд Андрі йович Па нченко 4 липня 1992 19920704 8 лютого 2015 солдат Збройних сил України

Закінчив дніпропетровське училище, захоплювався спортом — грав у баскетбольній команді. Строкову службу пройшов у 25-й десантній бригаді, восени 2013 року одружився.

Мобілізований 4 квітня 2014-го, механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади. Лагодив техніку та зброю, деякі запчастини купував за власні кошти.

18 січня 2015-го поблизу села Тоненьке під машиною Едуарда вибухнув снаряд, праву ногу повністю розірвало, друга сильно пошкоджена. З лінії вогню витягнув командир роти Максим Пресняков ціною власного життя. Едуарда доставили до дніпропетровської лікарні, звідти до Києва. Дорогою почалася гангрена, одну ногу вимушено ампутували майже по стегно. Проте ампутація не допомогла, через тиждень після другої операції Едуард Панченко пішов з життя.

Лишилась вагітна дружина Катерина; 17 квітня 2015 року народився син.

Нагороди та вшанування ред.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
пам'ятною відзнакою міського голови Кам'янського — нагрудним знаком «Захисник України» (посмертно, 11.10.2016)

Примітки ред.

Указ Президента України від 17 липня 2015 року № 436/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела ред.

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Указ Президента України від 17 липня 2015 року № 436/2015 «Про відзначення державними нагородами України»