Павел Гапак (нар. 25 грудня 1931) — словацький історик. Доктор історичних наук. Народився в селі Пінковце в Східній Словаччині. Навчався на філософських факультетах Братиславського і Будапештського університетів (1950-54), працював н. с., завідувачем відділу Інституту історії Словацької АН (1955-91), від 1991 — в Інституті Е. Легоцького в Братиславі (Словаччина). Учасник багатьох міжнародних наукових конференцій, у тому числі II Міжнародного конгресу україністів (Львів, 1993; див. Міжнародна асоціація україністів). Дослідник соціально-економічної історії та робітничого руху Словаччини кінця 18 — початку 20 століть, питань історичного розвитку українців у Східній Словаччині та на Закарпатській Україні. Автор близько 15 індивідуальних і колективних монографій, багатьох наукових і науково-популярних статей, надрукованих у різних країнах, у тому числі в Україні та в українських часописах Словаччини, — «Дукля», «Дружно вперед», «Нове життя», «Науковий збірник Музею української культури в Свиднику».
Твори ред.
- Dejiny zelaźiarskeho priemyslu na Slovensku. Bratislava, 1962;
- Dejiny Slovenska, z. 1-2. Bratislava, 1968;
- Історія чеського і словацького робітничого руху 1848–1918. Братислава, 1975;
- Нариси історії Чехословаччини, т. 1–2. Братислава, 1982.
Джерела ред.
- С. В. Віднянський. Гапак Павло [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання ред.
- Гапак Павло // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.92