| Вадим Олексійович Огур | |
|---|---|
| Вадим Алексеевич Огурь | |
| Народження | 12 травня 1929 |
| Смерть | 2 вересня 2012 (83 роки) |
| Країна | СРСР Україна |
| Навчання | МАрхІ |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Київ, Одеса, Москва |
| Найважливіші споруди | Архітектурний комплекс інституту «Київпроект» і Шевченківської держадміністрації, вул. Богдана Хмельницького, 16-22 (Київ) |
| Містобудівні проєкти | Багатоповерховий жилий комплекс по вул. Драгомирова, 2-А |
| Реставрація пам'яток | Церква Різдва Богородиці, Києво-Печерська лавра |
| Нагороди | |
| Батько | Огур Алексій Гаврилович, мати Огур (Войнова) Клавдія Михайлівна |
| Мати | Огур (Войнова) Клавдія Михайлівна |
Вади́м Олексі́йович О́гур (12 травня 1929, Дніпропетровськ — 2 вересня 2012, Київ) — радянський, український архітектор, член Спілки архітекторів України, член Спілки архітекторів СРСР з 1960 року. Зробив значний внесок у відновлення й розвиток Києва.
Біографія Редагувати
Вадим Олексійович Огур народився 12 травня 1929 року в місті Дніпропетровську, у дуже дружній родині. Його батько, Олексій Гаврилович, був профспілковим працівником, а мама, Клавдія Михайлівна, надомно виконувала кравецькі замовлення, господарювала. Батьки зі школи допомогли Дімі, як звали його в родині, розпізнати й далі розвивати свої здібності до малювання, взагалі до мистецтва, до творчості. Це допомогло йому правильно вибрати професію та в його майбутній архітектурній діяльності.
У воєнний час, з 1941 до 1943 року, родині довелося евакуюватися до Кемеровської області, де Вадим продовжував навчання в школі.
Після воєнного лихоліття Вадим закінчує із золотою медаллю школу, а потім поступає до Московського архітектурного інституту МАрхІ, який закінчує 1954 року із червоним дипломом.
Свій трудовий шлях Вадим Олексійович починав у Москві в проектному інституті «Союзгіпроторг» (Всесоюзний державний інститут по проектуванню підприємств торгівлі й громадського харчування). В 1955 році він переїжджає до Києва, де спочатку працює в Українській філії «Союзгіпроторгу». За завданням інституту проектує в Києві, Одесі.
З 1960 року Вадим Олексійович працює у проектно-будівельному інституті «Київпроект». Тут він трудиться разом і переймає досвід у таких видатних архітекторів як Олександр Іванович Малиновський, Анатолій Володимирович Добровольський, інших архітекторів. В 1960 році він стає членом Спілки архітекторів СРСР.
В «Київпроекті» він пройшов шлях від посади керівника групи до керівника архітектурної майстерні «Київпроекту». Він був керівником архітектурної майстерні №6, а потім керівником майстерні №5. З 1970 року він головний архітектор проектів. В «Київпроекті» Вадим Олексійович Огур проробив до закінчення своєї трудової діяльності в 2010 році.
Працював за сумісництвом у ТОВ «Академія будівництва й архітектури».
Багато років Вадим Олексійович викладав, передаючи свій досвід студентам Київського інженерно-будівельного інституту (нині Київський національний університет будівництва і архітектури), вів дипломні роботи студентів-архітекторів Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Багато уваги Вадимом Олексійовичем приділене спорту. Це й ретельне проектування спортивного залу в рідному «Київпроекті», на інших об'єктах проектування, і активна участь у спортивних змаганнях по бадмінтону, іншим видам спорту в побудованому спортзалі. Це регулярна фіззарядка вдома. Влітку пробіжки парком, а взимку лижні походи з родиною.
Родина Редагувати
В 1962 Вадим Олексійович одружився. Дружина Маргарита Михайлівна архітектор. Двоє дітей – син інженер і дочка архітектор.
Творчість Редагувати
Під його керівництвом були запроектовані й побудовані такі значимі об'єкти Києва, як:
- Комплекс ВПШ (нині Інститут міжнародних відносин і Інститут журналістики) — Київ, 1986;
- Нова забудова вулиці Горького (ГАП – Шпара І.П. і ГАП – Розенберг В.А.);
- Забудова в історичній частині Подолу;
- Реконструкція Будинку Совміну по Михайла Грушевського, 12, і інші об'єкти (див. архів "Київпроекту" на Богдана Хмельницького, 16-22).
Як головний архітектор проекту і як автор має цілий ряд видатних споруд у м. Києві:
- Житловий будинок з магазином «Гастроном» на розі вул. Червоноармійської (В. Васильківська) і вул. Саксаганського за адресою В. Васильківська, 45, у співавторстві ( 1964 р.);
- Дитячий комплекс «Лісова галявина» на 19 км Житомирської траси ( 1968 р.);
- Комплекс будинків інституту «Київпроект» і Шевченківської держадміністрації (1969-1985) — Київ, вул. Богдана Хмельницького, 16-22 та 24 (разом з Валентиною Іванівною Козловою);
- Багатоповерховий житловий будинок по просп. Перемоги, 39 (1983-1986 г.);
- Будинок Базового Центру Київських теплових мереж по вул. Горького, 29 ( 1990 р.);
- Багатоповерховий житловий будинок по вул. Жмаченко, 39 ( 2006 р.);
- Багатоповерховий житловий будинок по вул. Верховинна, 91 ( 2006 р.);
- Житловий квартал по вул. Саперно – Слобідський, 8-10 (1993-2007 г.) (див. архів "Київпроекту").
Під його керівництвом розроблений типовий проект дитячих ясел-садків на 320 місць, який набув широкого застосування на київських житлових масивах (див. архів "Київпроекту").
Серед останніх робіт потрібно назвати розробки багатоповерхових житлових комплексів:
- по вул. Драгомирова, 2-А (2007) (Печерський район Києва) — головний архітектор проекту.
- у житловому масиві «Позняки-4»;
- по вул. Щусева;
- у кварталі по просп. Перемоги, 15 А.
Примітки Редагувати
- ↑ . Заседание градостроительного совета Киевглавархитектуры 25 января 2007 года (рос.). Архитектурное бюро. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 28 квітня 2017.
- Київпроект (Київ) (рос.). wikimapia. 2015. Процитовано 24 березня 2017.
- Шулькевич М.М., Дмитренко Т.Д. Часть 5.8: Научно-исследовательские и проектные институты // Киев: Архитектурно-исторический очерк. — 6-е изд. — Киев
- «Киевпроект» (рос.). Киев справочник. Процитовано 24 березня 2017.
- На Печерске построят дом для «афганцев» (рос.). Армянские новости в Украине. 25 січня 2007.
| Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Література Редагувати
- Кальницький М., Суворов В. Київпроект: 70 років. — Київ, 2007. — С. 90.(укр.)