Неопатримоніалізм (лат. patrimonium — вотчина, отчина) термін, що характеризує особливий тип організації публічної влади і відносин з її приводу, в якому синтезовані елементи традиційного патримоніального панування (див. «Типи панування», М. Вебер) з сучасними практиками.
Теорії неопатримоніальних політичних режимів виникають в західній політичній науці в рамках досліджень демократичних транзицтів як відповідь на недосконалість класичних теорії модернізації політичної системи. Цю групу теорій відносять до "демократій з прикметниками".
Література ред.
- Фисун А. Демократия, неопатримониализм и глобальные трансформации. — Харьков: Константа, 2006. — 352 с.
- Фісун О. // Віче. — 2008. — № 17. — С. 4–7.
- Фисун А. К переосмыслению постсоветской политики: неопатримониальная интерпретация // Политическая концептология. — 2010. — № 4. — С. 158–187.
- Фисун А. Постсоветские неопатримониальные режимы: генезис, особенности, типология // Отечественные записки. — 2007. — Т. 39. — № 6. — С. 8–28.
- Фисун А. Украинская неопатримониальная демократия: формирование, специфика и тенденции развития // Ойкумена. Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций. Вып. 8. — Харьков, 2011. — С. 119–127.
- Фисун А. Политическая экономия «цветных» революций: неопатримониальная интерпретация // Прогнозис. — № 3(7). — Осень 2006. — С. 211–244.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 11 березня 2010.
- Кольєр, Д., Левіцкі, С. Демократія «з прикметниками»: концептуальні оновлення у процесі порівняльних досліджень.
| Це незавершена стаття з політології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |