Міністерство громадської безпеки (пол. Ministerstwo Bezpieczeństwa Publicznego) — міністерство періоду становлення комуністичної диктатури у Польщі, що виникло і діяло за вказівками влади СРСР та запроваджувало внутрішню, громадську і зовнішню безпеку, спираючись на контррозвідку і розвідку.
| Міністерство громадської безпеки (Польща) | |
|---|---|
| Загальна інформація | |
| Країна | Польська Народна Республіка |
| Дата створення | 1945 |
| Попередні відомства | Q11834404? і Польський комітет національного визволення |
| Замінено на | Міністерство внутрішніх справ Польської Народної Республіки (1954–1990)d і Комітет із питань громадської безпекиd |
| Кількість співробітників | 33 000 осіб (1953) |
| Голова | Станіслав Радкевич |
| Походження | Кількість | Відсоток |
| польське | 221 | 49,1% |
| єврейське | 167 | 37,1% |
| радянське | 46 | 10,2% |
| українське | 5 | 1,1% |
| білоруське | 4 | 0,9% |
| російське | 1 | 0,2% |
| інше | 4 | 0,9% |
| незаявлене | 2 | 0,5% |
| Загалом (Відомство/Міністерство ГБ) | 450 | 100% |
| K. Szwagrzyk, Aparat Bezpieczenstwa w Polsce, IPN, 2008, с. 59 |
Поряд із Головним управлінням інформації Війська Польського несе відповідальність за масові криваві репресії щодо польських громадян доби сталінізму. На місцях міністерство представляли Управління громадської безпеки, тому в розмовній мові ці установи іменувалися скорочено УБ.
Міністерство було створено 1 січня 1945 року на основі т. зв. Відомства громадської безпеки, що функціонувало з середини 1944 р. при Польському комітеті національного визволення. Розпущене 7 грудня 1954 року.
Відповідно до Закону про Інститут національної пам'яті — Комісію з переслідування злочинів проти польського народу (ст. 5 ч. 1 п. 2) з 18 грудня 1998 року, Міністерство громадської безпеки визнано органом державної безпеки комуністичного режиму з усіма наслідками, що випливають із цього в контексті польської люстрації.
Структура і завдання Редагувати
Починаючи із січня 1945 року, структура Міністерства громадської безпеки постійно змінювалася у міру його розширення. Воно поділялося на управління, а ті ділилися на відділи, які різнилися за покладеними на них обов'язками. У січні 1945 року найбільшим і найважливішим було Перше управління, у віданні якого була «контррозвідка» і «антидержавна діяльність». Його очолював генерал Роман Ромковський (московський єврей, при народженні Натан Гріншпан-Кікель). «Перше управління» було поділено на відділи, кожен із яких відповідав за якусь конкретну ділянку роботи, які вони самі описували таким чином:
- Боротьба з німецьким шпигунством і нацистським підпіллям, які залишилися у Польщі.
- Боротьба з реакційним підпіллям
- Боротьба з політичним бандитизмом.
- Захист народного господарства.
- Захист законних політичних партій від зовнішнього (підпільного) проникнення.
- В'язниці.
- Спостереження.
- Розслідування.
На додачу до управлінь і відділів, створених у рамках ще Відомства громадської безпеки, які й утворили ядро МГБ в січні 1945 року, було створено два нові управління. 6 вересня 1945 з наявної структури Другого управління виділилися три додаткові управління: Четверте під керівництвом Олександра Вольського-Дишко, П'яте — під орудою Юлії Брістіґер і Шосте на чолі з Теодором Дудою. У липні 1946 року запровадили подальші зміни. МГБ розділили на вісім управлінь, п'ять із яких займалися оперативними справами, у тому числі контррозвідкою (1-ше), технічними операціями і технологіями (2-ге), боротьбою з підпільним опором (3-тє), захистом економіки (4-те) та протидією ворожому проникненню і церковним впливам (5-те).
У червні 1948 року для «внутрішньої» контррозвідки було створено «таємну канцелярію». Спеціальна канцелярія вела стеження за співробітниками самого МГБ. 2 березня 1949 року було засновано Спеціальне бюро, перейменоване 1951 року просто на Десяте управління. Воно вело стеження за високопоставленими членами Польської об'єднаної робітничої партії та людьми, пов'язаними з ними.
Примітки Редагувати
- ↑ Krzysztof Szwagrzyk, ed. (2005). Aparat Bezpieczenstwa w Polsce. Kadra kierownicza. Tom I: 1944–1956 (Апарат безпеки у Польщі. Керівні кадри. Том перший: 1944–1956) (пряме завантаження PDF: 3,63 MB). Інститут національної пам'яті (IPN), Warsaw. с. 604. ISBN 83-89078-94-5. оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 3 червня 2012.
- Katownie krakowskiej bezpieki. Dziennik Polski. 2010.
- Dziennik Ustaw (Законодавчий вісник), рік 1998 № 155, поз. 1016. (пол.)