Моріон (шолом)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Моріон.

Моріо́н (ісп. morrión) — європейський відкритий опуклий шолом XVI—XVII століть. Один із символів європейського модерну, Доби великих географічних відкриттів й колоніалізму. Виник внаслідок еволюції кабасета. Мав високий наголовник і місяцеподібні поля — опущені з боків, але підняті спереду і ззаду у вигляді вістря. Поділявся на два типи залежно від форми наголовника — загострений (мигдалевидний, з рогоподібним виступом на вершині) і гребенястий (з високим гребенем). Використовувався у ранньомодерних арміях Європи, переважно у піхоті (пікінери і аркебузири). Носився також королями і вищими офіцерами як легкий відкритий шолом. Дешеві зразки виготовлялися з двох половин, які зварювалися; дорогі — з цільного шматка заліза. Декорувався залежно від статусу носія: солдатські моріони фарбувалися чорним і прикрашалися простим карбуванням; офіцерські декорувалися складним фігурним карбуванням, золотою або бронзовою насічкою з травленням, гравіюванням, плюмажем. У середині XVII ст. вийшов з ужитку. Поступово замінений капелюхом або каскою. Зберігся як парадний убір гвардійців та офіцерів. У європейських колоніях в Африці, Америці, Азії використовувався до XVIII ст. в тому числі аборигенним населенням. В Іспанії XIX ст. «моріонами», за звичкою, називали ківери. Досі використовується як частина парадного обладунку Швейцарської гвардії.

Гребенястий моріон з Північної Італії (1575—1600, Клівлендський музей мистецтв)

Загострений моріон з Північної Італії (1580, Клівлендський музей мистецтв)

Назва

Моріон і щит саксонського курфюста Крістіана І з інвентаря 1606.

Перші писемні згадки про шолом типу моріон датуються 1540-ми роками: у французьких тогочасних інвентарях його називають «муріон» (фр. mourrion, 1540); в італійських — «моріоне» (італ. morione, 1543), а в англійських — «мурріон» (англ. murrion) або «моріон» (morion, 1547). У кастильських (іспанських) документах моріони не згадуються до появи інвентаря Карла V 1558 року. Цим словом у ньому називані шоломи-штурмаки, а шоломи типу моріон записані як «селати» (ісп. celata). У зв'язку з цим американський дослідник Джонатан Таварес припускає, що іспанці запозичили у сусідів термін «моріон» й пов'язали його із шоломами типу моріон досить пізно.

Тим не менш, у ранньомодерній Європі моріони асоціювалися саме з Іспанією. Зокрема, у саксонському інвентарі 1606 року цей шолом називають «іспанським стрілецьким шоломом» (нім. Spanische Schützen Haube), попри те, що він був в моді у німецькомовних країнах вже понад 60 років. В англійських джерелах кінця XVI століття загострені моріони так само називаються «іспанськими».

Етимологія слова «моріон» точно невідома. Іспанські словники виводять morrión від morra, «маківка голови», тобто «[шолом], що захищає голову». Проте зважаючи на неіспанське походження слова, найімовірніше воно означало прикметник «мурський» (англ. murrion, moreyn, morian, фр. mourrion), тобто «маврський», й помилково пов'язувалося іспанськими маврами, які нібито носили шоломи такої форми. Ця асоціація з маврами виникла через те, що «моріонами» також називали загострені іспанські кабасети, популярні кастильські шоломи часів Реконкісти, які з кінця XV поширилися в Європі.

Типи

• Загострений (Pointed Morion)

• Гребенястий (Combed Morion)

Історія

Кінні аркебузири (Валльгаузен, «Мистецтво війни на коні», 1616)

Моріон виник в Західній Європі внаслідок еволюції кабасета, наступника капеліни. Кабасет був іберійським відкритим шоломом, що використовувався іспанцями і португальцями як складова легкого озброєння під час Реконкісти та воєн із маврами. Наприкінці XV — початку XVI століття цей шолом став популярними у більшості європейських країн. За межами Іспанії він хибно асоціювався з іспанськими маврами й називався «мурським» — муріон або моріон.

Перші гребенясті моріони з'явилися в Європі близько 1530—1540 років. Найстаріші зразки, що дійшли до нас, походять не з Іспанії, а Північної Італії та Південного Тіроля: вони мали невеликий гребінь і слабо вигнуті поля. В образотворчому мистецтві гребенясті моріони фіксуються з кінця 1550-х років. В англійській документації XVI століття вони іменувалися «клейнодовими кабасетами» (англ. cabbasett creasted).

Одночасно з гребенястими моріонами використовувалися більш старі загострені типи, які тривалий час називали кабасетами.

Особливого поширення в Європі моріони набули після реформ Едуарда VI, який запровадив цей тим шоломів для своїх пікінерів.

У другій половині XVI століття португальці завезли моріони до Японії, де вони стали популярним серед самурайської магнатерії. Японці називали їх «шоломами південних варварів» (яп. 南蛮兜, намбан-кабуто) і використовували у парі з європейськими кірасами, переробленими на японський лад.

2018 року Швейцарська гвардія замінила залізні моріони на пластикові.

Виробництво

Полірувальники озброєння. На підлозі і полицях лежать моріони (Джованні Страдано, Nova Reperta, Антверпен, 1599—1603)

Виробництво моріонів було звичайною справою для ковалів-зброярів XVI століття, складовою загального процесу виготовлення військової амуніції. Одними із найбільших центрів виробництва були Мілан, Піза, Кельн.

Як свідчить контракт від 27 лютого 1551 року між міланськими купцями зброї і зброярами про виготовлення і закупівлю 200 моріонів за 10 місяців, середній темп виробництва становив 20 моріонів у місяць; 1 моріон коштував 9 лір і 10 солідів. Для порівняння, середній річний дохід вмілого міланського ремісника середини XVI століття становив 250—280 лір.

У XVI столітті на виробництво одного моріона йшло близько 3 кг заліза. Втім середня вага шолома становила до 1,3 — 1,8 кг. Велика частина металу втрачалася в ході підрізання, вирівнювання, витягування наголовка та полірування.

Існували також особливі надважкі моріони, які використовувалися при облогах, у шанцях. Один з таких шоломів 1623 року виробництва вагою 15,3 кг зберігається у Королівській скарбниці Швеції.

Замовлення на масове виробництво моріонів розподілялося між майстернями, при цьому зразком для оцінювання інших шоломів визначалися вироби головного зброяра, що підписував контракт.

До другої половини XVI століття моріони виготовлялися з двох залізних половинок наголовка, які скріплювалися нютами або стисканням кінців обох частин. Такий спосіб економив час та виробничі ресурси. Згодом моріони стали виробляти з цілого шматка заліза. Такі шоломи були міцнішими, але коштували дорожче.

Ціна моріона могла зростати залежно від якості полірування та декорування. У XVI ст. з'являються полірувальні мануфактури і професійні полірувальники, які доводили поверхню шоломів та обладунків до дзеркального блиску.

Внутрішню частину наголовника моріона укріплювали товстою полотняною підкладкою, яку набивали шерстю, кінським волосом або клоччям. Разом із залізним гребенем і полями, вона мала частково поглинати енергію удару й захищати голову носія.

Використання

Кінні аркебузири (Валльгаузен, «Мистецтво війни на коні», 1616)

Моріон був легким і практичним, завдяки чому став першим міжнародним і надстановим шоломом. Його носили і європейські королі, і вояки, і купці, і колоністи-простолюдини. Ареал використання охоплював практично всі континенти.

Легкий і відкритий моріон був прийнятий на озброєння різними родами військ ранньомодерної доби. Це відбулося на тлі зростання ролі вогнепальної зброї у бою, що супроводжувалося поступовим витіснення закритих, важких обладунків, зокрема шоломів-селадів, які обмежували огляд вояка і слабо захищали лице від куль.

Моріони були запроваджені у легкій кавалерії, озброєній аркебузами. У книзі Йоганна Якобі Валльгаузенського «Мистецтво війни на коні» 1616 року зображені кінні аркебузири, голови яких захищені кабасетами-моріонами, а тіла — кірасами. Оснащений таким чином кіннотник був мобільним, мав широкий огляд і міг цілитися та стріляти від щоки, чого не дозволяли закриті шоломи.

У піхоті відкриті шоломи завжди користувалися популярністю, тому з появою зручного й ефективного моріона на нього перейшли аркебузири, алебардники, мечники і пікінери. Обтічна форма наголовника і гребінь цього шолома добре захищали голову солдата від куль, або ударів холодної зброї кавалериста. У бою вигнуті широкі поля моріона також оберігали шию та плечі вояка.

Незважаючи на високі бойові якості, моріон мав суттєвий недолік — незахищеність обличчя. У піхоті проблему намагалися вирішити, використовуючи круглий щит, що закривав тіло й лице солдата чи офіцера. Через це моріони, як правило, виготовляли в парі зі щитами.

Моріони також використовували гвардійці монархів чи магнатів XVI—XVII століть. Їхні шоломи прикрашалися багатими візерунками, кольорами й гравіюваннями, що мусило свідчити про заможність і авторитет господаря. Більшість моріонів, що збереглися й виставляються у музеях, належать саме до декорованих гвардійських шоломів. Одними із найвідоміших й найкрасивіших зразків — шоломи лейб-гвардії саксонських курфюстів. Зазвичай вони мають чорний колір, оздоблені золотими смугами і рунделями, всередині яких зображені герої-символи самопожертви й відваги — Марк Курцій та Муцій Сцевола.

У культурі

Сізар Ромеро в ролі Кортеса (1947)

• У американській масовій культурі гребенястий моріон став ототожнюватися з іспанськими першовідкривачами і конкістадорами Ернана Кортеса після голівудського фільму «Капітан із Кастилії» (1947). Проте ні першовідкривачі Колумба, ні завойовники Латинської Америки, таких шоломів не носили, оскільки цей тип моріонів поширився пізніше, у другій половині—кінці XVI століття. Перші конкістадори захищали голову кабасетами і капелінами.

Галерея

Примітки

1. Моріон [ 2 червня 2019 у Wayback Machine.] // Шокарьов Ю. В. Зброя. Словник-довідник.
2. Tavares 2012:4-6.
3. Haenel 1923:62.
4. Chantareau, Jacques. Miroir des armes militaries et instruction desgens de pied [ 6 червня 2019 у Wayback Machine.], 1540. Цитата за Gay 1887. V. I, S. V. «Cabasset».
5. Mann 1945:49.
6. Starkey 1998:161.
7. Tavares 2012:5.
8. Cripps-Day 2004:37.
9. Blair 1958:138; Peterson 1956:113.
10. Morrión // Diccionario de la Lengua Española, 22nd ed., 2001.
11. Planché 1877:371.
12. Tavares 2012:3.
13. Tavares 2012:4-5.
14. Mann 1933.
15. Tavares 2012:6.
16. Scalini, Eaves 1996:353
17. Cripps-Day 1938.
18. Harada 2009:68–71.; Коваленко 2013:615.
19. Tavares 2012:6-7.
20. Pyhrr, Godoy, Leydi 1998:70. (Archivio di Stato, Milan, Notarile 9178).
21. Pyhrr, Godoy, Leydi 1998:63.
22. Tavares 2012:17.
23. Tavares 2012:7.
24. Pfaffenbichler 1992:34, 65.
25. Tavares 2012:9.
26. Tavares 2012:2.
27. Tavares 2012:7-8.
28. Wallhausen 1616.
29. Tavares 2012:8.
30. Hewitt 1860:599.
31. Tavares 2012:9-12.
32. Tavares 2012:12.
33. Tavares 2012:13.
34. Nickel, Pyhrr, Tarassuk 1982:63-66.

Джерела

• Blair, Claude. European Armour, circa 1066 to circa 1700 [ 19 серпня 2019 у Wayback Machine.]. London: B. T. Batsford LTD, 1958.
• Borggrefe, Heiner, et al. Hans Vredeman de Vries unddie Renaissance im Norden. Munich: Hirmer, 2002.
• Breen, Adam van. De Nassausche Wapen-Handelinge…[1] [Архівовано 27 грудня 2021 у Wayback Machine.] S-Grauenhage, 1618.
• Breiding, Dirk. Harnisch und Waffen des Hoch- undSpätmittelalters // Ritter, Burgen und Intrigen Aufruhr 1225! Das Mittelalter an Rhein ind Ruhr. Mainz: Verlag Philipp von Zabern, 2010.
• Cripps-Day, Francis Henry. Fragmenta Armamentaria, Volume II, Miscellanea, Part II A Sale Of Armour By Lottery in 1586. printed by Butler & Tanner Ltd. For the Editor Cripps-Day, unpublished, 1938.
• Cripps-Day, Francis Henry. Fragmenta Armamentaria, Volume II: Miscellanea Part V: An Inventory of The Armourof Charles V. reprint, Cambridge: Ken Trotman Ltd., 2004.
• Crusoe, John. Militarie Instructions for the Cavalrie. Cambridge: Universitie of Cambridge, 1632.
• Dean, Bashford. Helmets and body armor in modern warfare. New Haven: Yale University Press, 1920.
• Dufty, Arthur Richard and William Reid. European Armour in the Tower of London. London: Her Majesty's Stationary Office, 1968.
• Gay, Victor. Glossaire archéologique du moyen age et la renaissance. Paris: Librairie De La Société Bibliographique, 1887.
• Haenel, Erich. Kostbare aus der Dresdner Rüstkammer. Leipzig: Verlag Karl W. Hiersemann, 1923.
• Harada, K. Art of the Samurai: Japanese Arms and Armor, 1156—1868. New York: Metropolatian Museum of Art, 2009. p. 68–71.
• Hewitt, John. Ancient armour and weapons in Europe. London: JohnHenry and James Parker, 1855—1860.
• Laking, Guy Frances. A record of European armour and arms. Vol. IV, London: Bell and Sons. Ltd, 1921.
• Mann, James G. Notes on the armour worn in Spain from the tenth to the fifteenth century. Oxford: Society of Antiquaries of London, 1933.
• Mann, James G. The lost armoury of the Gonzagas. Part II. The Libro Aquila [ 8 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Archaeological Journal. Vol. 100. London, 1943. p. 16-127.
• Nickel, Helmut; Pyhrr, Stuart W; Tarassuk, Leonid. The art of chivalry: European arms and armor from the Metropolitan Museum of Art. New York: American Federation of Arts, 1982.
• Oakeshott, Ewart. European Weapons and Armour: From the Renaissance to the Industrial Revolution. Verlag Boydell Press, 2012.
• Peterson, Harolod L. Arms and armor in colonial America 1526—1783. New York: Bramhall House, 1956.
• Pfaffenbichler, Matthias. Medieval craftsmen armourers. London: British Museum Press, 1992.
• Philip, T. and D. Blackburn, et al. Head Protection inEngland Before the First World War. // Neurosurgery, Volume 47 Number 6, December 2000.
• Planché, James. Cyclopaedia of Costume orDictionary of Dress. New York: J.W. Bouton, 1877.
• Pyhrr, Stuart W. European Helmets, 1450—1650: Treasures from the Reserve Collection. New York: Metropolatian Museum of Art, 2000.
• Pyhrr, Stuart, Godoy, Jose-A.; Leydi, Silvio. Heroic Armor of the Italian Renaissance: Filippo Negroli and His Contemporaries. New York: Harry N. Abrams for The Metropolitan Museum of Art, 1998.
• Repond, Jules. Le costume de la garde suisse pontificale et la Renaissance italienne. Rome: Imprimerie Polyglotte Vaticane, 1917.
• Reverseau, Jean-Pierre. Musée de l'armée, Paris: Les armes et la vie. Paris: Darguard Éditeur, 1982.
• Robinson, H. Russell. Oriental Armour. London: Jenkins, 1967.
• Scalini, Mario; Eaves, Ian. The armoury of the castle of Churburg, Udine: Magnus, 1996.
• Smythe, John. Instructions, obseruations, and orders mylitarie Requisite for all chieftaines, captaines, and higher and lower men of charge, and officers to vnderstand, knowe, and obserue. London: Richard Jones, 1594.
• Starkey, David. ed. The inventory of king Henry VIII: the transcript. London: The Society of Antiquaries, 1998.
• Tavares, Jonathan. // The Bulletin of The American Society of Arms Collectors. №. 105, 2012 (6). p. 2-18.
• Terjanian, Pierre. The armourers of Cologne: organization and export markets of a foremost European armour-making center (1391—1660) // Journal of the Armour Research Society, Volume 1, 2005.
• Kienbush, C. O. von, ed. The Kretzschmar VonKienbush Collection of Armor and Arms. Princeton: Princeton University Library, 1963.
• Jacobi von Wallhausen, Johann. Kriegs-Kunst zu Pferd. 1616.
• Wirrich, Heinrich. Ordenliche Beschreybung des Christlichen Hochlöblichen und Fürstlichen beylags… Vienna, 1571.
• Войтович, Л.; Голубко, В. Історія війн і військового мистецтва: у 3 т. Харків: Фоліо, 2018. Т. 2. С. 513.
• Коваленко, О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. К.: Дух і Літера, 2013.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Моріон (шолом)

• Моріон [ 2 червня 2019 у Wayback Machine.] // Шокарьов Ю. В. Зброя. Словник-довідник.
• Morrión // Diccionario de la Lengua Española, 22nd ed., 2001.