Анато́лій Іва́нович Лук'я́нов (7 травня 1930 року, Смоленськ, РРФСР, СРСР — 9 січня 2019 року, Москва, Росія) — радянський партійний і державний діяч, російський політик. Останній Голова Верховної Ради СРСР (березень 1990 — вересень 1991), спочатку сподвижник першого і останнього Президента СРСР Михайла Горбачова, потім його опонент. З серпня 1991 по грудень 1992 року перебував під вартою у справі ГКЧП, був звинувачений у змові з метою захоплення влади й перевищенні влади, але в подальшому був амністований разом з іншими обвинуваченими у цій справі. Депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації з 1993 по 2003 роки від КПРФ. Поет.
Лук'янов Анатолій Іванович | |
Народження: | 7 травня 1930 Смоленськ, РСФРР, СРСР |
---|---|
Смерть: | 9 січня 2019 (88 років) Москва, Росія |
Поховання: | Троєкуровське кладовище |
Країна: | СРСР і Росія |
Освіта: | Юридичний факультет Московського державного університетуd |
Ступінь: | доктор юридичних наук[d] (1979) |
Партія: | Комуністична партія Російської Федерації і КПРС |
Діти: | Yelena Lukyanovad |
Нагороди: | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Доктор юридичних наук (1979), професор МДУ імені Ломоносова (з 2004 року). Заслужений юрист Російської Федерації (2012).
Біографія Редагувати
Народився в родині військовослужбовця. Батько загинув на фронті. Трудову діяльність розпочав у 1943 р. робочим оборонного заводу.
Школу закінчив у 1948 році з золотою медаллю. Як пише про Лук'янова в журналі «Русская жизнь» Олег Кашин: «В Москву з Смоленська він приїхав подаючим надії поетом, в активі якого були публікації в газетах на батьківщині і доброзичливий відгук Олександра Твардовського».
Закінчив юридичний факультет МДУ (1953), аспірант там же в 1953—1956 роках.
У 1956—1961 — старший консультант юридичної комісії при Раді Міністрів СРСР. У 1957 році був направлений юрисконсультом в Угорщину, потім — у Польщу. 1961—1976 — старший референт, заступник завідувача відділу Президії Верховної Ради СРСР з питань роботи Рад. У 1976—1977 рр. брав участь у підготовці проекту Конституції СРСР 1977 р.
У 1977—1983 роках начальник секретаріату Президії Верховної Ради СРСР. У 1983—1985 роках перший заступник завідувача, а в 1985—1987 роках завідувач Загального відділу ЦК КПРС. У 1987—1988 роках завідувач відділу адміністративних органів ЦК КПРС.
Докторську дисертацію захистив у 1979 році на тему «Державне право». У 1983 році присвоєно військове звання підполковник запасу.
У 1981—1986 роках — член Центральної Ревізійної комісії КПРС. У 1986—1991 роках — член ЦК КПРС. Секретар ЦК КПРС (28 січня 1987 року — 30 вересня 1988 року). Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (30 вересня 1988 року — липень 1990 року).
З 1984 року — депутат Верховної Ради РРФСР, голова комісії законодавчих ініціатив. З 1985 року — депутат Верховної Ради СРСР, з 1989 р. по 1992 р. — народний депутат СРСР від КПРС, увійшов до складу ВР СРСР.
З жовтня 1988-го по травень 1989-го перший заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. У 1989 році обраний 1-м заступником Голови Верховної Ради СРСР.
15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний З'їздом народних депутатів Президентом СРСР. На посаді голови Верховної Ради його змінив Лук'янов.
Участь у діяльності ГКЧП Редагувати
Анатолій Лук'янов у своїх спогадах пише, що не вважав введення надзвичайного стану абсолютно виправданим. Про це він прямо говорив учасникам наради, що проходила в кабінеті прем'єр-міністра СРСР Валентина Павлова пізно ввечері 18 серпня. Сам він до складу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) не входив. 20 серпня група російських керівників (Руцький, Хасбулатов, Силаєв) зустрічалася в Кремлі з Анатолієм Лук'яновим. В ході зустрічі з російської сторони були висунуті вимоги, які зводилися до припинення діяльності ГКЧП, повернення до Москви Горбачова, але особливих загроз при цьому не висловлювалося. У Лук'янова склалося враження, що ці вимоги не носили ультимативного характеру". Відсутність ультимативності у вимогах відвідувачів Кремля говорило про їхнє бажання не загострювати ситуацію і тим самим утримати гекачепістів від спроб силових дій, а також не квапити події, тобто продовжити невизначеність ситуації, вигідної Білому дому. Колишній член ГКЧП Олег Бакланов зазначав: «Лук'янов займав дуже м'яку позицію, в той час як від Верховної Ради залежало дуже багато». Сам Лук'янов визнавав: «я не входив у ГКЧП із самого початку — у мене були інші погляди». Бакланов також там же відзначав той факт, що Лук'янова заарештували пізніше всіх інших учасників ГКЧП. За власною думкою Лук'янова, його заарештували тому, що «Горбачов і Єльцин боялися, що, якщо V З'їзд народних депутатів СРСР проведе він, депутати можуть звести нанівець всі результати серпневої перемоги демократії».
29 серпня Верховна Рада СРСР дала згоду на притягнення свого голови до кримінальної відповідальності і на його арешт.
З 29 серпня 1991 року по 14 грудня 1992 року Він перебував у слідчому ізоляторі «Матросская Тишина», після чого він був звільнений під підписку про невиїзд. 4 вересня 1991 був звільнений від обов'язків Голови Верховної Ради СРСР. 2 січня 1992 року депутатські повноваження Лук'янова були припинені у зв'язку з розпадом СРСР.
Спочатку Лук'янову пред'явили звинувачення в зраді Батьківщини. У листопаді обвинувачення було змінено на «змова з метою захоплення влади й перевищенні владних повноважень». Давати показання по справі ГКЧП він відмовився, оскільки не вважав себе винним і не міг контактувати з людьми, які, ігноруючи презумпцію невинності, вже в ході перших слідчих дій оголосили його «кримінальним злочинцем». Проти арешту Лук'янова виступив його колега, голова Верховної Ради РРФСР Руслан Хасбулатов, який через 2 роки теж опиниться за ґратами. У серпні 1992 прокуратура знову, тепер уже в третій раз, вирішила змінити свій підхід, повернувшись до звинуваченням у «зраді Батьківщини» і додавши до нього ще різного роду посадові злочини.
1 травня 1993 р. разом з колишніми членами ГКЧП Геннадієм Янаєвим і Володимиром Крючковим брав участь у демонстрації, яка закінчилася сутичкою з міліцією.
23 лютого 1994 року постановою Державної Думи була оголошена амністія для всіх членів та прихильників ГКЧП, і кримінальну справу було припинено.
Депутат Державної думи Редагувати
У грудні 1993 року обраний депутатом Державної Думи першого скликання по одномандатному округу від Смоленської області, в 1995 році і 1999 році переобирався. У Держдумі першого скликання він був членом Комітету із законодавства і судово-правової реформи. В Держдумі другого скликання був головою Комітету із законодавства і судово-правової реформи. В Держдумі третього скликання з січня 2000 року по квітень 2002 року був головою, а після квітня 2002 року до кінця скликання — член Комітету з державного будівництва.
КПРФ Редагувати
З 1994 по 2000 рр. — член Президії ЦК КПРФ. У 2000 р. обраний головою Консультативної ради при ЦК КПРФ, з 2008 р. — почесний голова Консультативної ради при ЦК КПРФ.
Викладацька робота Редагувати
З 2004 року професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова.
Дійсний член Петровської академії наук і мистецтв, Академії адвокатури та Міжнародної академії інформатизації при ООН.
Особисте життя Редагувати
- Дружина — Л. Д. Лук'янова (нар. 1931), доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент РАН.
- Дочка — Олена (нар. 1958), доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та муніципального права ВШЕ.
Нагороди Редагувати
- орден Жовтневої революції
- орден Трудового Червоного Прапора
- Заслужений юрист Російської Федерації
- медаль ЦК КПРФ «90 років Великої Жовтневої соціалістичної Революції»
- інші медалі
- зарубіжні нагороди
- Почесний громадянин міста-героя Смоленська (2000)
Примітки Редагувати
- SNAC — 2010.
- ↑ Munzinger Personen
- . РБК (рос.). Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
- . Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 25 вересня 2011. Процитовано 13 квітня 2017.
- Военно-исторический журнал, 1991, № 2
- Секретариат ЦК РСДРП(б) — РКП(б) — ВКП(б) — КПСС // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- Постановление Съезда народных депутатов СССР от 15 марта 1990 г. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
- Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 2 вересня 2007. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
- . Архів оригіналу за 4 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- Постановление Съезда народных депутатов СССР от 4 сентября 1991 г.[недоступне посилання з квітня 2019]
- . Архів оригіналу за 11 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 13 квітня 2017.
- Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации от 23 февраля 1994 г. № 65-1 ГД «Об объявлении политической и экономической амнистии»
- . Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
- Указ Президента Российской Федерации от 25 июня 2012 г. № 902[недоступне посилання з квітня 2019]
- . Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
- . Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
Посилання Редагувати
- Лук'янов [ 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.