Владисла́в Олекса́ндрович Локтіо́нов (1976—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Владислав Локтіонов | |
---|---|
Солдат | |
Загальна інформація | |
Народження | (7 жовтня) (1976) Дніпропетровськ |
Смерть | (7 липня) (2019) (42 роки) (Південне) |
Військова служба | |
Роки служби | 2015-2019 |
Приналежність | Україна |
(Вид ЗС) | (Сухопутні війська) |
(Рід військ) | (Механізовані війська) |
Формування | («Айдар») |
Війни / битви | (Російсько-українська війна)
|
Нагороди та відзнаки | |
Життєпис
Народився 1976 року в місті Дніпровськ ((Чечелівський район)). Закінчив ПТУ-20, за фахами слюсаря-сантехніка та газоелектрозварника. Працював бригадиром-сантехніком — у різних будівельних фірмах та ТОВ «Сантехбуд».
В липні 2015-го мобілізований як доброволець, 92-га бригада, 1-й батальйон, протитанковий взвод, гранатометник ((СПГ)), по тому — розвідник-кулементник.
13 травня 2016 року біля понтонної переправи поблизу села (Лобачеве) ((Новоайдарський район)) перебрався на інший берег річки (Сіверський Донець), аби забрати звідти човен. Був захоплений російськими найманцями — (кадирівці). У полоні його намагалися використати в цілях (російської пропаганди), зняли «інтерв'ю» для («Лайф Ньюз»): дали випити води і якоїсь речовини. Владиславу здавалося, що він почав божеволіти. Сиділи в Луганському СІЗО зарослі, з кігтями, зуби повибивали, нігті пообкушувати було нічим.
27 грудня 2017-го звільнений з полону — повезли в Донецьк, де на донецькому напрямку обміняли. Вертольотами прилетіли в Харків, потім літаком — до Києва. (Петро Олексійович) особисто зустрічав біля трапу. Мама не змогла приїхати — через стан здоров'я.
Судився з військовою частиною, яка звільнила його «за самовільне залишення місця служби». Два місяці витратив на лікування набутих у полоні хвороб — бронхіальна астма, із серцем проблеми. Перебував у дитячій лікарні з сином, який має проблеми зі здоров'ям. Дружина покинула, доки був у заручниках..
29 травня 2019 року повернувся на службу за контрактом — у батальйон «Айдар»; солдат, старший навідник 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки, 1-ша штурмова рота.
7 липня 2019-го загинув увечері біля смт Південне — від уламкових поранень внаслідок прямого влучання 120-мм міни в бліндаж на позиції ЗСУ під час мінометного обстрілу терористами ВОП з напрямку окупованої Горлівки. Обстріл Південного тривав з 20:00 до 21:10 — було вистрелено 47 мін 120-го та 3 міни 82-го калібрів.
Похований у Дніпрі, (Краснопільський цвинтар).
Без Владислава лишились мама і син Владислав 2011 р.н.
Нагороди та вшанування
- Указом Президента України № 19/2020 від 21 січня 2020 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно)
- Нагрудний знак «Учасник АТО»
Примітки
- . Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 19 травня 2020.
- Указ Президента України від 11 лютого року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела
- Локтіонов Владислав Олександрович [ 29 лютого 2020 у (Wayback Machine).] // (Книга пам'яті)
Це незавершена стаття про (військового) чи (військову) Збройних сил України. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет