Локота Олександр Дмитрович (нар. 3 лютого 1961) — український та радянський військовик, генерал-лейтенант. Начальник головного управління оборонного та мобілізаційного планування — заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України. Учасник бойових дій на сході України та миротворчих місій України під егідою ООН — UNPROFOR та IFOR.
| Локота Олександр Дмитрович | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Генерал-лейтенант | ||||||||||
| Загальна інформація | ||||||||||
| Народження | 3 лютого 1961 (62 роки) | |||||||||
| Alma Mater | Київське вище загальновійськове командне училище | |||||||||
| Військова служба | ||||||||||
| Приналежність | СРСР → Україна | |||||||||
| Вид ЗС | Сухопутні війська | |||||||||
| Війни / битви | ||||||||||
| Командування | ||||||||||
| ||||||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||||||
Життєпис Редагувати
У 1982 році закінчив Київське вище загальновійськове командне училище імені М. В. Фрунзе.
З жовтня 1995 року обіймав посаду командира 240-го окремого спеціального батальйону, разом з яким брав участь у миротворчих місіях UNPROFOR та IFOR у Боснії та Герцеговині. Саме за часів керування Локоти у батальйоні вдалося налагодити дисципліну та організованість, яких до цього українському підрозділу дуже бракувало.
Тривалий час обіймав посаду начальника штабу 6-го армійського корпусу ЗС України. 20 серпня 2008 року був удостоєний звання генерал-майора.
У 2011 році виконував обов'язки командира 6-го армійського корпусу ЗС України. У 2012–2013 роках обіймав посаду начальника управління оборонного планування командування Сухопутних військ ЗС України. У 2013 році був призначений начальником штабу оперативного командування «Північ».
Війна на сході України Редагувати
Під час війни на сході України влітку 2014 року потрапив до списку керівників Збройних сил України, що підлягали знищенню на думку представників терористичних організацій ДНР та ЛНР. Слід відзначити, що Локота у цьому списку фігурував під званням генерал-лейтенанта, тоді як жодних відомостей про присвоєння йому цього звання не було і у відео-сюжетах українських ЗМІ він з'являвся з погонами генерал-майора.
В 2015 році призначений командувачем військ оперативного командування «Північ» (м. Чернігів). У вересні 2016 року призначений першим заступником командувача сухопутних військ Збройних Сил України.
У липні 2017 року — начальником головного управління оборонного та мобілізаційного планування — заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
До 09.11.2017 обіймав посаду командувача сил АТО.
Нагороди Редагувати
- Орден «За заслуги» III ступеня (27 травня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу підтримання миру і стабільності у різних регіонах світу, зміцнення міжнародного авторитету Української держави та з нагоди Міжнародного дня миротворців Організації Об'єднаних Націй
- Відзнака «Ветеран військової служби»
Примітки Редагувати
- (рос.). Сайт КВОКУ. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- . Електронний науковий архів Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка». Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 9 вересня 2014.
- . Сайт ГУР МО України. Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 9 вересня 2014.
- Указ Президента України від 20 серпня 2008 року № 741/2008 «Про присвоєння військових звань»
- (рос.). «Наш район». Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- . «Galnet». Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 9 вересня 2014.
- . «Zaxid.net». Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 9 вересня 2014.
- . Укрінформ (укр.). 9 листопада 2017. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
- Указ Президента України від 27 травня 2009 року № 365/2009 «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців Збройних Сил України»
Посилання Редагувати
- . Журнал «Камуфляж» № 12 (115) 2012 року. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.