Лео фон Кленце (нім. Leo von Klenze, 29 лютого 1784 — 26 січня 1864) — німецький архітектор, художник та письменник. Придворний архітектор баварського короля Людвига І. Неокласик, один з найвизначніших представників архітектурного стилю неогрек.
| Лео фон Кленце | |
|---|---|
| нім. Leo von Klenze | |
| Народився | 29 лютого 1784[…] Schladend, Шладен-Верла, Вольфенбюттель, Нижня Саксонія, Німеччина |
| Помер | 26 січня 1864 (79 років) або 27 січня 1864 (79 років) Мюнхен, Баварія |
| Поховання | |
| Країна | Королівство Баварія |
| Діяльність | архітектор, художник, письменник |
| Галузь | архітектура, живопис і література |
| Вчителі | Friedrich Gillyd |
| Знання мов | німецька |
| Членство | Німецький археологічний інститут і Нідерландська королівська академія наук |
| Роки активності | 1800 — 1864 |
| Напрямок | архітектура неокласицизму |
| Magnum opus | Cathedral Basilica of St. Dionysius the Areopagited, Баварія (статуя) і Propylaead |
| У шлюбі з | Felicitas Blangini-Klenzed |
| Нагороди | |
|
Творча біографія Редагувати
Лео фон Кленце здобув освіту в Берлінській будівельної академії та, ще перебуваючи в ній, виявив особливу прихильність до класицизму. Після того вдосконалювався в Паризькому політехнічному училище під керівництвом Жана Ніколя Луї Дюрана та Шарля Персьє, і вивчав пам'ятки архітектури в Англії та Італії.
У 1808 році став придворним архітектором вестфальського короля Жерома Бонапарта, а в 1810 році — Директором будівельних робіт в Касселі. У 1814 році переселився до Мюнхена, будучи запрошеним туди баварським наслідним принцом, згодом королем, Людвигом, який обрав його у виконавці своїх великих планів з прикрашання Мюнхена новими величними будівлями.
Низку цих будівель Кленце почав спорудою Гліптотеки, з її портиком іонічного ордеру (закінчена в 1830 році). Потім були зведені будівля Старої Пінакотеки, в стилі Браманте, нові корпуси королівського палацу — Кенігсплац, у характері флорентійського палаццо Пітті, придворну церкву Всіх Святих, у візантійсько-романському стилі, і «Одеон» у формах епохи Відродження. Проте найблагороднішими створіннями Кленце визнана чудово витримана в античному дусі дорична «Валгалла», поблизу Регенсбурга (1830–1842), і надзвичайно гармонійна за своїми зовнішніми і внутрішніми пропорціями Залу Слави (нім. Ruhmeshalle, 1843–1853 роки), поблизу Мюнхена. У проміжок часу між двома останніми роботами, зведена ним розкішна Святкова Залу в Мюнхені, у смаку Палладіо.
У 1834 році на запрошення грецького короля Оттона, він з'їздив до Греції, щоб скласти план відбудови її нової столиці Афін (після відновлення незалежності нетривалий час столицею був Нафпліон) і проект реставрації будівель Афінського акрополя. Російський імператор Микола І доручив скласти проект нової будівлі Ермітажу вже знаменитому Кленце, що змусило останнього відвідати в 1839 році Петербург. Хоча Ермітаж і будувався за його кресленнями і малюнками російським архітектором Миколою Єфімовим (у 1840-51 роках), проте Лео фон Кленце приїжджав ще шість разів в Росію. Останні чудові твори Кленце — «Пам'ятник Визволення» (Befreiungshalle), поблизу Кельгейма, і Пропілеї Кенігсплацу в Мюнхені.
Однак Лео фон Кленце не був наділений великим даром творчості, відмінно знаючи давньогрецьку архітектуру та італійський стиль Відродження, він тільки наслідував їх зразкам зі смаком і вмінням застосовуватися до потреб новітнього часу. Як представник класичного напряму в німецькій архітектурі, він повинен бути поставлений нижче Карла Шинкеля.
Окрім архітектури Лео фон Кленце з успіхом займався також живописом і виконав кілька вельми непоганий ландшафтів і архітектурних видів олійними фарбами або a tempera (наприклад, у музеї Торвальдсена в Копенгагені).
Друковані праці Редагувати
- «Збірник архітектурних начерків» (1831—1850);
- «Досвід реставрації тосканського храму» (1822);
- монографія «Про храм Юпітера олімпійського в Джірдженті» (1821);
- «Керівництво до архітектури християнського культу» (1835);
- «Опис Валгалли»(1843) і деякі інші твори.
Галерея Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118563211 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Leo von Klenze
- Leo von Klenze — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- Європейська театральна архітектура — Arts and Theatre Institute.
- The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Czech National Authority Database
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ RKDartists
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лео фон Кленце |
Джерела Редагувати
- Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [ 17 листопада 2011 у Wayback Machine.]