| Ця стаття не має інтервікі-посилань. |
Кругобайкальське повстання 1866 року - повстання, підняте поляками в Прибайкаллі влітку 1866 року.
Передісторія ред.
Після придушення Січневого повстання 1863-1864 років в Польщі, тисячі його учасників висилалися за межі Королівства Польського і західних губерній на поселення і каторгу вглиб Російської імперії, в тому числі в Сибір.
У квітні 1866 імператором Олександром II була оголошена амністія польським політичним засланцям: значно скорочувалися терміни каторги, а короткі терміни замінялися поселенням.
Близько 700 польських каторжних в той час працювали на будівництві Кругобайкальського тракту (Сибірський поштовий тракт. Не зберігся, через будівництво Іркутської ГЕС. Неподалік проходить сучасна траса "Байкал").
Підготовка ред.
Влітку 1866 року частка поляків, які працювали на будівництві тракту, вирішила обеззброїти конвой і піти далі в Забайкалля, де вони хотіли звільнити інших польських засланців і бігти через Монголію в Китай в надії знайти англійські кораблі, щоб через Америку повернутися в Європу. Очолювали повстання 48-річний Нарциз Целінський, колишній капітан російської армії (раніше, при Миколі I, засланий на Кавказ), і 30-річний піаніст Густав Шарамович. Їх помічниками були 30-річний варшавець Владислав Котковський, засланий за підозрою в приналежності до «народних жандармів» і причетності до вбивства поліцейського агента, і 23-річний Яків Рейнер .
Ідеї підняти повстання в Сибіру поділяли з поляками і російські революціонери, особливо М. О. Серно-Соловйович, який від імені свого гуртка встановив зв'язку з поляками, але загинув на шляху до Іркутську.
Поляки таємно готували зброю і продовольство: в очолюваній Казимиром Арцимовичем партії каторжних, що стояла на станції Култук, таємно викували в кузні кілька десятків кіс (коса, сторчма насаджена на держак - традиційна зброя польських повстанців) і заготовили 20 пудів сухарів і запас солі. Було виготовлено також прапор з девізом «За нашу і вашу свободу!».
Хід повстання ред.
Увечері 24 червня одна з култукських партій (48 осіб) напала на своїх конвойних, відняла у них зброю і, захопивши коней, вирушила далі по тракту на поштову станцію Амурську, де повстанці також роззброїли солдат, обрізали телеграфний зв'язок з Іркутськом і рушила далі. По дорозі повсталі псували телеграфний зв'язок і знищили ряд мостів, повсюдно запасаючись вогнепальною зброєю і боєприпасами.
26 червня в Іркутську стало відомо про бунт. Організацією придушення повстання займалися Голова Ради Головного Управління Східного Сибіру генерал-лейтенант К. М. Шелашніков і Начальник Окружного штабу генерал-майор Б. К. Кукель. По тривозі були підняті і кинуті в погоню козаки і три загони піхоти.
Вночі 27 червня повстанці чисельністю до 100 осіб на чолі з Рейнером і Котковським прийшли на станцію Лиханівську. На станції знаходився поручик Вессельрот фон-Керн з конвойними солдатами. Унтер-офіцер Іркутського губернського батальйону Іванов, рядові Чиканов та Зяблов, козаки Іркутського полку Скрипченко та Григор'єв і двоє селян з села Посольське на чолі з поручиком Вессельрот фон-Керн забарикадувалися в станційному будинку і відстрілювалися через вікна. Поляки підпалили будівлю станції. В цей час підійшов перший Іркутський загін під командою майора Ріка (80 осіб), які переправилися на пароплаві через Байкал. Повстанці відступили в ліс з двома пораненими.
Солдати переслідували «сибірський легіон вільних поляків» (як називали себе повстанці) до річки Швидкої, де 28 червня біля моста неподалік від станції Мішіха стався вирішальний бій, в якому поляки були розгромлені, а їх окремі групи розсіялися і три тижні блукали по тайзі, намагаючись пробитися до кордону.
Іркутськими краєзнавцями було встановлено місце поховання страчених поляків в Знам'янському передмісті Іркутська.
25 липня в долині річки Темник в останній сутичці залишки поляків, розстрілявши всі боєприпаси, здалися.
Суд ред.
Військово-польовий суд над повсталими проходив в Іркутську з 29 жовтня по 9 листопада. Всього постало перед судом 683 людини, з яких винними було визнано 418. Покарання в кінцевому підсумку були піддані 326 осіб: 7 «зачинщиків» були засуджені до розстрілу; 197 учасників - до безстрокової каторги, а 122 повсталим був збільшений термін каторги. Генерал-губернатор Східного Сибіру М. С. Корсаков затвердив лише 4 смертні вироки з семи: Целінському, Шарамовичу як ватажкам повстання, Рейнеру і Котковському як «ватажкам зграй». Вони були розстріляні 15 (27) листопада 1866 року в Іркутську.
Пам'ять про повстання ред.
У 1867 році полковник Іван Іванович Шац побудував каплиці на річках Переемна (в ім'я Святителя і Чудотворця Миколая) і Мішіха (в ім'я Святого Іоанна Хрестителя) .
У 1867 році, під свіжим враженням від подій, польський поет Корнель Уєйський написав вірш «Пам'яті розстріляних в Іркутську».
У 1967 році одна з вулиць Іркутська - Транспортна (до 1920-х років - Семінарська) - була в честь цих подій перейменована в вулицю Польських Повстанців і носить цю назву понині .
Примітки ред.
- Кругобайкальське повстання у Google
- Коваль С. Ф. За правду и волю, Восточно-Сибирское книжное издательство, Иркутск, 1966.
- Памятные часовни // Прибавления к Иркутским епархиальным ведомостям, №41, 14 октября 1867 года. стр.505-506
- Килессо Г. Т. Улица имени…, Восточно-Сибирское книжное издательство, Иркутск, 1989
- . Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 3 грудня 2020.
Джерела ред.
- Стефан Кеневіч Historia Polski 1795-1918. - Wydawnictwo Naukowe PWN, Waszawa 2000.
- Повстання поляків у Сибіру в 1866 році // Сибірський архів. Журнал археології, історії та етнографії Сибіру. - Іркутськ, №6, квітень 1912 року, стор. 176-184