Ковалі́вка — село Коломийського району Івано-Франківської області.
| село Ковалівка | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Коломийський район |
| Рада | Ковалівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA26080130040016713 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1940 |
| Населення | 1155 |
| Площа | 3,78 км² |
| Густота населення | 305,56 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 78293 |
| Телефонний код | +380 03433 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | (48°26′10″ пн. ш. 25°00′38″ сх. д. / 48.43611° пн. ш. 25.01056° сх. д.)Координати: (48°26′10″ пн. ш. 25°00′38″ сх. д. / 48.43611° пн. ш. 25.01056° сх. д.) |
| Водойми | р. Лючка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 78293, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Ковалівка, вул. Грушевського, 2 |
| Карта | |
Ковалівка | |
Ковалівка | |
| Мапа | |
Географія Редагувати )
Розташоване на умовній північно-східній межі Гуцульщини.
У селі річка (Красник) впадає у Лючку.
Історія Редагувати )
На початку XX століття біля села з глибини 25—30 м почали видобувати високоякісне буре вугілля. Його вибуток сягнув свого піку в радянські часи.
Після (Другої світової війни) Ковалівку з Коломиєю сполучив (паровий вантажний трамвай), який діяв до 1967 року.
Населений пункт набув статусу селища міського типу. Але на початку 1968 р. видобуток вугілля припинили, відтак кількість населення скоротилась (нині в місцевій школі навчається менше 200 учнів, а в часи розквіту вугледобування їх було до 500). І так Ковалівці повернули статус села.
Від першої згадки до кінця XVIII століття Редагувати )
За народними переказами, село заснувала сім'я коваля з-під Умані, тепер Черкаської області, яка втекла від свого пана і опинилася аж на Гуцульщині. Давнє село лежало на правому березі Лючки, де тепер місцевість "Стара Ковалівка", а відтак забудувалося на правому березі.
Перша письмова згадка — 1670 рік.
Недалеко від Ковалівки росли густі ліси, де переховувалися (опришки). Не раз вони навідувалися в село. Так, у 1677 році опришки загону Василя Гліба, який діяв тоді в околицях Надвірної, напали на шляхтянку Полянську, яка жила в Ковалівці, забрали у неї пару коней та різних речей на 300 злотих.
У першому поземельному перепису 1788 року, зробленому вже за часів австрійського панування, Ковалівку схарактеризовано як невелике село, що належало до громади у (Стопчатові) і разом з нею входило до Яблунівської домінії. Проживало тоді в Ковалівці 152 чоловіка. В селі було 20 господарств. Земельні угіддя обчислювалися 396 (моргами), переважно сіножатей (городів було лише 93 морги).
У австрійській державі Редагувати )
Австрійська влада менш за все дбала про освіту українського населення. В Ковалівці не було школи. Незважаючи на нужденність життя, селяни прагнули до знань. Тому діяльність сільських просвітителів завжди знаходила тут підтримку. Прихильно ставилися селяни до вчителів, які не тільки навчали дітей, а й своїми знаннями живили допитливий природний розум селянина.
1885 року мешканці Ковалівки на власні кошти відкрили читальню, що містилася в хаті В. Ясінського.
В 1905 році в Ковалівці було 2 невеличкі читальні: «Просвіта» та (ім. Качковського). Тут знайомилися з творами українських письменників, відзначали їхні ювілеї. В 1906 році в селі відбувся урочистий вечір на честь Т. Г. Шевченка. Лише в 1907 році у Ковалівці відкрито одно-класну школу, на утримання якої мешканці села вносили окремий податок.
У роки (Першої світової війни) мешканцям Ковалівки довелося зазнати всіх лих і нестатків, що випадали на долю прифронтових населених пунктів. Через село кілька разів проходила лінія фронту. Мобілізовані до австро-угорської армії ковалівські селяни здавалися в полон росіянам, зокрема М. І. Мельник, О. О. Ясінський.
Від ЗУНР до кінця ХХ століття Редагувати )
Після розпаду Австро-Угорщини в Ковалівці при владі стали ЗУНРівці.
Наприкінці 1919 року до села вступили окупаційні війська Польщі.
За двадцятиліття польської окупації ковалівські селяни вкрай зубожіли, а додаткових засобів до існування знайти було дуже важко. Та гніт був не тільки економічний. Селяни не могли одержати медичної допомоги — в Ковалівці не було жодного медика.
Протягом 1933—1935 pp. споруджено народний дім, у якому проводилася культосвітня робота, селяни самотужки здобували освіту.
1 липня 1941 року до села вдерлися гітлерівці. Страшні часи настали для жителів Ковалівки. Як і на всіх окупованих територіях, тут встановився «новий порядок» — режим терору, розрахований на масове винищення місцевого населення і пограбування багатств краю. Шахти було зруйновано. Чимало жителів потрапило на каторжні роботи до Німеччини. Матеріальні збитки, заподіяні окупантами Ковалівці, обчислюються сотнями тисяч карбованців.
28 квітня 1944 року Ковалівку визволили частини 2-ї гвардійської повітряно десантної дивізії. В листопаді 1944 року почали діяти 3 шахти. На кінець 1944 року на шахтах вже працювало понад 190 чоловік, вони видобували 15 тонн вугілля щодоби. 1945 року створено партійну організацію, яка налічувала 9 комуністів. Тоді ж виникла й шахтна комсомольська організація.
На початку 1946 року понад 40 селянських сімей об'єдналися в колгосп. Фундаторами артілі були П. М. Дмитрук, Ю. Ю. Кравчук. Головою артілі «Ленінський шлях» обрали Ю. Ю. Кравчука. Та невдовзі він поліг від рук вояків УПА. Колгосп був одним з перших у Яблунівському районі.
В кінці листопада 1944 року (бандерівці) підпалили приміщення і знищили апаратуру на шахті № 3 та вчинили низку інших терористичних актів.
Шахтарська Ковалівка відіграла важливу роль у розвитку соціалістичної промисловості області. Коли на Прикарпатті значно збільшився видобуток газу і він став основним паливом для промисловості, розробка малопотужних пластів вугілля втратила колишнє значення. 1 січня 1968 року ковалівські шахти закрили.
Сучасність Редагувати )
Від часів, коли Ковалівка була шахтарським селищем, залишилася досить розвинута інфраструктура: заасфальтовані центральні вулиці, Будинок культури, 11-класна школа, завод «Меткабель». У колишньому шахтарському гуртожитку працюють лікарня та геронтологічний центр.
Видатні земляки Редагувати )
- (Боєчко Марія) — поетеса, засновник, упорядник та редактор альманаху «Джерельні дзвони», педагог та культурний діяч.
- (Колцуняк Микола Семенович) — етнограф.
- (Лесюк Микола Петрович) (1940) — український мовознавець.
- (Лесюк Юрій Петрович) — заслужений художник України, завідувач відділу малярства Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Учасник понад 80 всеукраїнських і міжнародних виставок.
- (Василь Мартищук) — знаний у світі скрипковий майстер.
- Мочернюк Юрій, син Петра і Анни (Ясінської) (квітень 1940) — науковець, доцент, кандидат технічних наук (теоретичні основи електротехніки), доцент Національного університету "Львівська політехніка" (Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, Львівський національний аграрний університет), 52 опублікованих наукових праць, сім друкованих методичних робіт.
- (Чукур Юра) — громадський політичний діяч, посол.
- (Ясінський Мирослав) — художник.
- (Стефанко Олеся) — посіла друге місце на конкурсі («Міс Всесвіт) 2011» у Сан-Паулу (стала «Першою віце-Міс Всесвіт»).
Джерела Редагувати )
- [ 27 Вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [ 28 Грудня 2019 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете (допомогти) проєкту, виправивши або дописавши її. |