«Кабіне́т во́скових фігу́р» (нім. Das Wachsfigurenkabinett) — німецький німий фільм 1924 року режисера Пауля Лені, що став «лебединою піснею» експресіонізму.
| Кабінет воскових фігур | |
|---|---|
| Das Wachsfigurenkabinett | |
| | |
| Жанр | жахи, фантастика |
| Режисер | Пауль Лені Лео Бірінськи |
| Сценарист | Генрік Галеєн |
| У головних ролях | Еміль Яннінгс Конрад Фейдт Вернер Краус Вільгельм Дітерле |
| Оператор | Гельмар Лерскі |
| Художник | Ернст Штерн |
| Кінокомпанія | Neptune-Film A.G. |
| Дистриб'ютор | UFA |
| Тривалість | 83 хв. |
| Мова | німецька |
| Країна | Веймарська республіка |
| Рік | 1924 |
| Дата виходу | 13 листопада 1924 (Берлін) |
| IMDb | ID 0014586 |
| Кабінет воскових фігур у Вікісховищі |
Сюжет Редагувати
Власник музею воскових фігур наймає поета (Вільгельм Дітерле), щоб той написав оповідання про персонажів його експозиції — Гаруна аль-Рашида, Івана Грознго і Джека-різника. Він заводить поета до темного балагана і неквапливо освітлює йому воскових тиранів. Приголомшений їхнім виглядом, поет сідає за стіл і починає писати, а дочка хазяїна, перейнявшись симпатією до юнака, стежить за оповіданнями через його плече. Його твори виникають на екрані у вигляді трьох послідовних епізодів.
Перший епізод присвячений Гаруну аль-Рашиду (Еміль Яннінгс). Це східний бурлеск, що висміює звички тиранів, які волочаться за кожною гарненькою жінкою, у гніві відправляють на плаху безневинних і великодушно прощають запеклих злочинців.
Другий епізод викликає до життя воскову фігуру Івана Грозного (Конрад Фейдт). Він — уособлення ненаситної похоті і нечуваної жорстокості. Іван не лише перериває чужий шлюбний бенкет, відводячи на ніч наречену до своєї спальні, але і з садистською витонченістю винаходить фізичні і душевні тортури. Перед кожною своєю отруєною жертвою він ставить пісочний годинник, аби його жертви мучилися в очікуванні своєї кончини, яка настане з падінням останньої піщинки. Через хитрощі мстивого змовника Іван починає думати, що його отруїли. Він власноручно ставить перед собою пісочний годинник з написом «Іван». Тиран із жахом весь час перевертає їх, намагаючись відстро́чити свою кончину.
У третьому епізод втомлений поет засинає і бачить сон, як він гуляє з дочкою хазяїна кабінетом воскових фігур. З'являється Джек-різник (Вернер Краус) і з ножем у руках починає переслідувати закоханих довгими звивистими коридорами. Фільм закінчується ліричним повідомленням про те, що поет і дівчина покохали одне одного.
В ролях Редагувати
- Вільгельм Дітерле — Поет, пекар Ассад, Російський князь
- Еміль Яннінгс — Гарун аль Рашид
- Конрад Фейдт — Іван Грозний
- Вернер Краус — Джек-різник
- Ольга Орг
- Йон Готтоут
- Георг Джон
- Ернст Легаль
Факти Редагувати
- Четвертий сюжет, присвячений Рінальдо Рінальдіні, розбійникові з популярного німецького роману, було заплановано за участю Вільгельма Дітерле в подвійній ролі — поета і Рінальдіні. Але через фінансові труднощі, що виникли під час зйомок, від четвертої новели довелося відмовитися.
- Після тріумфу «Кабінету воскових фігур» режисера Пауля Лені було запрошено до Голлівуду, де він розробив новий тип «фільмів жахів», поставивши стрічки «Кіт та канарка» (1927) та «Останнє попередження» (1929).
Примітки Редагувати
- Садуль, 1958-1982, с. 457, Т. 4 (Первый полутом).
- Садуль, 1958-1982, с. 13, Т. 4 (Первый полутом).
- Садуль, 1958-1982, с. 459, Т. 4 (Первый полутом).
Література Редагувати
- Зигфрид Кракауэр. Галерея тиранов // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 90-93. — 10 000 прим.
- Жорж Садуль. Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. (рос.)
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кабінет воскових фігур |
- Кабінет воскових фігур Waxworks на сайті IMDb (англ.)
- Das Wachsfigurenkabinett на сайті Rotten Tomatoes (англ.)