Загальна конфедерація італійської промисловості

Загальна конфедерація італійської промисловості або скорочено Конфіндустрія (італ. Confederazione generale dell'industria italiana, Confindustria) — основна організація, що захищає інтереси підприємців у галузі промисловості та послуг. Організація об'єднує на добровільній основі близько 150 000 компаній, серед яких представлені банки, а від 1993 року — також акціонерні товариства, з загальним числом зайнятих понад 5 млн осіб.

Загальна конфедерація італійської промисловості
(Конфіндустрія)

Оригінальна назва	Confederazione generale dell'industria italiana (Confindustria)
Дата заснування	1910
Тип	Організація промисловців
Голова
Адреса	Рим
Офіційний сайт	confindustria.it
Загальна конфедерація італійської промисловості у Вікісховищі

Історія

Конфіндустрію було засновано 5 травня 1910 року в Турині, а 1919 року штаб-квартиру було перенесено до Рима. Метою організації було відстоювання інтересів промислових акціонерних товариств у стосунках із профспілками. Її президент Данте Ферраріс 1919 року отримав пост міністра промисловості в уряді Франческо Саверіо Нітті.

1925 року Конфиндустрія визнала з обмеженнями офіційні фашистські профспілки, а в листопаді того ж року взяла назву Загальна фашистська конфедерація італійської промисловості'.

У перші повоєнні роки Конфіндустрія не змогла, на відміну від профспілок, установити прямі зв'язки з політичними партіями, окрім християнських демократів. Значно вплинув на політику організації її президент 1945—1955 та 1966—1970 років генуезький промисловець , який підтримував практику перемовин з профспілками й політику відкриття ринків, всупереч позиції багатьох членів асоціації, які представляли найбільш захищені галузі промисловості. Конфіндустрія підтримала вступ Італії до Європейської економічної спільноти на підставі Римського договору 1957 року. За часів економічного буму відбувався розвиток великих підприємств, що супроводжувався втручанням влади до внутрішніх справ Конфіндустрії.

1976 року президентом організації вперше стала особа, яка не займалась приватним підприємництвом — колишній керівник Банку Італії , якому допомагав відомий економіст . У 2000—2004 роках президентом Конфіндустрії був однодумець Сільвіо Берлусконі . Він був переконаний у необхідності скорочення зовнішнього втручання до справ бізнесу та зниження ролі тристоронніх угод (підприємців, профспілок і держави), оскільки економічний успіх підприємств був вигідний усім сторонам. 2012 року Конфедерацію очолив , який відзначався значним патерналізмом стосовно персоналу та мав популярність серед робітників.

Примітки

1. Filippo Astone, 2010, с. 92.
2. Filippo Astone, 2010, с. 94, 265.
3. . Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 5 серпня 2018.
4. Giorgio Candeloro. Storia dell'Italia moderna. — Feltrinelli Editore, 1988. — Vol. 9: Il Fascismo e le sue guerre. — P. 147. — .
5. Gilbert, Nilsson, 2007, с. 108.
6. . Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 5 серпня 2018.
7. Bamber, Lansbury, Wailes, 2004, с. 156.
8. Gelsomino Del Guercio (25 лютого 2012). (італ.). lettera43.it. Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 5 серпня 2018.

Джерела

• Офіційна сторінка [ 5 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Astone F. Il partito dei padroni. Come Confindustria e la casta economica comandano in Italia. — Longanesi, 2010. — 383 p. — .
• Bamber G. J., Lansbury R. D., Wailes N. International and Comparative Employment Relations. — SAGE, 2004. — 454 p. — .