Медіасистема Франції є високорозвинутою галуззю економіки цієї держави. Як і в більшості інших держав Західної Європи, перші ЗМІ тут з'явились ще в період появи масового друкарства в ХІ-ХІІ ст., а тому медіасистема Франції має довгу історію. Загалом медіасистему перш за все варто назвати ліберальною — преса не підконтрольна уряду, її діяльність спрямована на пошук та поширення правдивої інформації, якою б вона не була, та розвагу читачів.
Основні витрати на організацію ЗМІ у Франції бере на себе держава, шляхом субсидування і дотацій. Встановлення подібної моделі відбувалося ще за часів президентства Ш. де Голля і Ж. Помпіду. Обгрунтовувалася вона теоретичним доводом, що в багатопартійній, плюралістичної країні свобода друку реально можлива, якщо тільки вона підконтрольна уряду. При цьому вважалося, що держава повинна виступати в ролі впливового політичного арбітра, який гарантує плюралізм поглядів. Завдяки такій політиці Франція до кінця XX ст. виявилася власницею однієї з найбільш розвинених у технічному відношенні комунікаційних систем. Слід зауважити, що в цій країні є телекорпорації зі змішаним капіталом, а також чисто комерційні інформаційні структури, яких зараз переважна більшість. Влада не встановлює жорсткої цензури та не диктує виданням, що їм публікувати, ЗМІ Франції — це система саморегуляції різних компаній, холдингів та видань.
Газети та журнали ред.
Францію називають країною журналів, так як вона займає 1-е місце серед країн ЄС за кількістю купованих журналів серед людей у віці старше 15 років. За даними статистики, на кожну 1000 чоловік у Франції припадає 1354 екз. журнальної періодики і тільки 150 екз. щоденних газет. У країні виходить більше 10 тис. різних видань. З них більше 100 щоденних газет, загальним тиражем 12 мільйонів екземплярів.
Незважаючи на порівняно невисоку популярність, порівняно з іншими державами Європи, у Франції національна преса займає вагоме місце, хоча і часто зазнає збитків. Наприклад, провідна щоденна газета «Фігаро» втратила 10 млн євро у 2007 році з тиражем 344,479 примірників за роздрібною ціною в €1.30. Промисловість та уряд організувати протягом чотирьох місяців восени 2008 року позачергову конференцію про цю проблему Сполучених комітетів преси. В результаті, держава вирішила інвестувати 600 млн євро в друковану пресу протягом найближчих трьох років для того, щоб підтримати її. Інвестиції приходять насамперед через скорочення поштових тарифів та тарифів на доставку і купівлі рекламних місць в газетах. Це підняло питання про незалежність преси, субсидованої урядом; в той же час концентрація рух триває з друзями екс-президента Ніколя Саркозі, які володіють важливими частинами Ле Монд (компанії), Фігаро (Дассо).
Інтернет, легкий спосіб компенсувати втрати від скорочення публікацій, не був зрозумілий французьким журналістам. До недавнього часу інтернет-ресурси просто дублювали зміст друкованих видань без яких-небудь серйозних редакційних інновацій. Громадянську журналістику і блогінг журналісти сприймають як чисто аматорську практику без вартості виробництва інформації.
Основними газетами та журналами Франції є:
- «La Tribune» — щоденна фінансово-економічна газета, яка висвітлює стан справ на ринку та фондовій біржі.
- «L'humanite» — газета французької компартії, заснована в 1904 році соціалістом Жаном Жоресом. Внутрішня політика, міжнародна ситуація, економіка, соціальні питання, культура, спорт, проблеми ЗМІ та ін.
- «Le Dauphiné Libéré» — щоденна газета: міжнародні, національні та регіональні новини, політика, економіка, суспільство, культура.
- «La Croix» — щоденна ранкова газета християнського спрямування. Редакція газети вважає її «ні релігійною, ні конфесійною», наполягаючи на загальногуманістичному погляді на події суспільного й політичного життя. Основні рубрики: «Франція», «Світ», «Економіка», «Релігія», «Батьки і діти», «Культура», «Науки», «Духовність».
Випускається також багато щоденних регіональних газет, найвідоміша з них «Уест-Франс», що випускається тиражем 797 тис. примірників і майже вдвічі перевищує тираж будь-який з національних щоденних газет. Успіх пов'язаний із тим, що газета має 47 регіональних форматів у різних куточках країни.
Популярні журнали — «Парі Матч» (ілюстрований тижневик новин), «Експрес», «Пуен», «Нувель обсерватер» (тижневики новин), «Le Point» (відомий тижневик, що охоплює широке коло тем від міжнародних проблем до новин культури і науки, консервативної спрямованості, виходить по п'ятницях), «Marianne» (суспільно-політичний тижневик, що видається в Парижі: політика, культура, економіка).
- Ділові новини: «Ліз-Еко».
- Спортивні: «Екіп», «France Football».
- Журнали для жінок: «Фамм актюэль», «Елль», «Марі-Франс».
- Телевізійні програми та новини: «Телесет жур»
- Сатиричні: Шарлі Ебдо та ін.
Радіостанції ред.
Радіо завжди було популярним засобом транслювання інформації, а саме — з 1982 року, коли було відмінено державну монополію на радіомовлення. Кожен будній день, 42 мільйони людей слухають радіо; універсальні канали більш популярні (РТЛ, Франція Інтер), ніж станції музичного формату (радіостанції NRJ, «Ностальжі»).
Державні канали, як і раніше, займають особливе місце в радіомовленні Франції. До державних радіо Франції належить п'ять великих станцій, у тому числі «Франс-Інтер», перший за обсягом аудиторії (5,35 млн слухачів у липні 2009 року). РФІ «Французький голос за кордоном» займає друге місце і «Третій світовий канал», чия аудиторія в африканських країнах, є третім.
Приватні канали також займають велику частину радіоринку, з історичних причин більшість з них — іноземні (тому що закон до 1982 року забороняв приватні станції, деякі з них були створені тільки на іншій стороні кордону країни, такі як провідні радіостанції RTL, або Радіо Теле Люксембург). Концентрація руху, також є особливістю цього сектора, в першу чергу це стосується прес-магната Алена Вайля, власника холдингу NextRadioTV, в який входять радіо канали РМЦ (дев'яте місце за рівнем аудиторії, але найбільш активні в плані нових слухачів), БФМ (економічні новини) та інші ЗМІ.
Телебачення ред.
«PAF» або французький аудіовізуальний пейзаж, як його називають у Франції, був напрочуд стабільним протягом останніх 20 років. Але ві дуже змінився з 2005 року, за рахунок поліпшення технології і нових правил.
З 1986 по 2000 рік було шість основних учасників на цьому полі (два приватних оператори, TF1 і М6; трьох державних станцій, Франція 2, Франція 3 і Арте/Франція 5; і одна зашифрована мережа Canal+) і дві супутникові антени операторів. Успіх ТНТ (цифрового ефірного ТБ) є особливою проблемою для великих каналів. Наприклад, ТФ1, провідний приватний канал, мав стабільну аудиторію з 2005 року. Він зараз далекий від своєї 30-процентної частки домінування на ринку. Дванадцять нових і дуже динамічних каналів знаходяться у вільному доступі з 2005 року, і в 2008 році, майже 80 відсотків власників ТБ вже були глядачами ТНТ. Два кращі «малі канали», в сумі займають 26 відсотків аудиторії (ТМЦ і В9).
Ще більші зміни в телевізійному ландшафті були спричинені рішенням президента Саркозі заборонити прогресивну рекламу на громадських каналах, що були у складі Французького телевізійного холдингу. Рекламні доходи групи склали 830 млн євро у 2007 році (30 відсотків свого бюджету). При цьому не було чіткої заміни для таких бюджетних втрат.
Такі проблеми телебачення видались незначними для користувачів, оскільки з 2010 року Інтернет почав витісняти телебачення. Платні канали, доступ до яких можливий через мережу Інтернет стали популярнішими. Хоча наявні і деякі проблеми — багато пакетів каналів та програм порівняно ненадійні та неякісні, тому повного заміщення не очікується.
Громадські телеканали ред.
Громадське телебачення представлено:
- холдингом France Télévisions, яка є керуючою компанією для France 2, France 3, France 5, France 4, Réseau Outre-Mer 1re і France Ô
- мовником Radio France (радіостанції France Inter, France Culture, Mouv', France Musique, France Bleu, FIP і France Info.
- мовником France Médias Monde (телеканали France 24, France 24 English, France 24 Arabic, міжнародної радіослужбою RFI)
- мовником TV5 Monde (однойменний телеканал)
Комерційні телеканали ред.
Перший у Франції безкоштовний комерційний канал (La Cinq)був запущений 20 лютого 1986 року, 1 березня 1987 року був запущений канал М6, в тому ж році був приватизованийTF1, 12 квітня 1992 року був закритий La Cinq, а його частота націоналізована. 31 березня 2005 року були запущені канали: Direct 8, W9, NT1, NRJ 12, свій цифровий ефірний дубль запустив кабельно-супутниковий канал TMC, протягом того ж року були запущені BFM TV, ефірний цифровий дуль I-Télé (16 канал), 2 TV Europe (17 канал), Gulli (18 канал). 12 грудня 2012 року були запущені канали HD1, ефірний цифровий дубль каналу l'équipe 21, 6ter, Numéro 23, RMC Découverte, Chérie 25.
Інформаційні агенства ред.
Наразі в країні залишилось лише одне велике інформаційне агенство (ІА Gamma заявило про бакнкротство під час світової фінансової кризи 2009 року) — Франс-Пресс. Агентство Франс Пресс (фр. Agence France-Presse, AFP) є приватною організацією з особливим статутом, що діє за комерційними правилами (Organisme privé à statut particulier, fonctionnant selon les règles commerciales). Не має акціонерів. Очолюється радою директорів (conseil d'administration), що складається з 16 членів, 8 з яких є директорамипровідних газет, 2 обирається співробітниками, 2 представляють французьке радіо і телебачення, 1 прем'єр-міністром, 1 міністром фінансів, 1 міністром закордонних справ і генеральним директором (président directeur général), що обирається самою радою директорів. Штаб-квартира AFP розташований в Парижі. Є одним з найбільших у світі . Має міжнародні відділення у Вашингтоні, Гонконгу, Нікосії і Монтевідео, а також бюро в 110 країнах. Новини агентства доступні французькою, англійською, арабською, іспанською, німецькою і португальською мовами. Поширює інформацію в 150 країнах. Член Європейського альянсу агентств друку.
У своїй міжнародній практиці агентство «Франс-Прес» широко застосовує концепцію «франкофонії». В даному аспекті діяльність АФП продовжує мовну політику Франції у світі. Діяльність АФП поза франкофонного простору ставить перед ним ряд завдань, пов'язаних з розвитком власних регіональних структур, випускаючи інформацію мовою, де розташоване бюро АФП. Така діяльність необхідна для зняття мовного бар'єру в нефранкомовних країнах.