Експозиційна терапія

Експозиційна терапія — це метод поведінкової терапії для лікування тривожних розладів. Експозиційна терапія передбачає вплив цільового пацієнта на джерело тривоги або його контекст, без наміру викликати будь-яку небезпеку (десенсибілізація). Вважається, що це допоможе їм подолати тривогу чи дистрес. Процедурно це схоже на парадигму зникнення страху, розроблену для вивчення лабораторних гризунів. Численні дослідження продемонстрували його ефективність у лікуванні таких розладів, як: генералізований тривожний розлад, соціальний тривожний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, посттравматичний стресовий розлад («ПТСР») і специфічні фобії.

Використання

«ГТР»

Існують емпіричні докази того, що експозиційна терапія може бути ефективним методом лікування для людей із генералізованим тривожним розладом, посилаючись на життєву експозиційну терапію (вплив через реальну життєву ситуацію), яка має більшу ефективність, ніж уявне висвітлення генералізованої тривожного розладу. Метою життєвої експозиційної терапії є сприяння емоційної регуляції за допомогою систематичного та контрольованого терапевтичного впливу травматичних стимулів. Експозиційна терапія також є дієвим методом для дітей, які борються з тривогою.

Фобія

З усіх відомим методів лікування фобій, експозиційна терапія є найуспішнішим. Кілька опублікованих метааналізів включали дослідження одно- та тригодинного лікування фобій за допомогою уявної експозиційної терапії. Під час подальшого спостереження після лікування через чотири роки 90% людей отримали, та зберегли, значне зниження страху, уникнення, та загального рівня пригніченості; а 65% більше взагалі не відчували жодних симптомів певної фобії.

Агорафобія та соціальний тривожний розлад є прикладами фобій, які успішно лікуються експозиційною терапією.

«ПТСР»

Експозиційна терапія при «ПТСР» передбачає вплив на пацієнта стимулів, що викликають посттравматичний стресовий розлад, з метою послаблення нейронних зв'язків між тригерами та спогадами про травму (десенсибілізація^[en]). Вплив може містити такі практики:

• триґер з минулого пацієнта («життєво», англ. «in vivo»)
• уявний тригер («уявно», «imaginal»)
• відкриття віртуальної реальності^[en]
• викликане почуття, породжене фізичним шляхом («інтероцептивне»).

Існуюють наступні форми терапії:

• Імплозія – піддавання пацієнта безпосередньому впливу триґерного стимулу, одночасно змушуючи його не відчувати страху.
• Систематична десенсибілізація (така ж «поступова експозиція») – поступове піддавання пацієнта все більш яскравим переживанням, які пов'язані з його травмою, але не викликають посттравматичний стрес.
• Наративна експозиційна терапія^[en] — створює письмовий звіт про травматичний досвід пацієнта або групи пацієнтів таким чином, щоб відновити їхню самоповагу та визнати їх цінність. Під такою назвою ця терапія вживається переважно з біженцями, у групових зустрічах. Вона також є важливою частиною терапії когнітивної обробки^[en] та умовно рекомендована Американською психологічною асоціацією для лікування посттравматичних стресових розладів.
• Терапія тривалого впливу («ТТВ») – форма поведінкової терапії та когнітивно-поведінкової терапії, призначена для лікування посттравматичного стресового розладу, яка характеризується двома основними процедурами лікування – уявним впливом та життєвим впливом. Уявна експозиція — це повторюване «навмисне» пересказування пам'яті про травму. Життєва експозиція — це поступове зіткнення з ситуаціями, місцями та речами, які нагадують про травму або здаються небезпечними (попри те, що вони об'єктивно безпечні). Додаткові процедури включають обробку пам'яті про травму та перенавчання дихання. Американська психологічна асоціація наполегливо рекомендує «ТТВ» як психотерапію першої лінії при посттравматичному стресовому розладі.

У 1997 році з появою сценарію «Віртуального В'єтнаму» дослідники почали експериментувати з терапією впливом віртуальної реальності^[en] (ТВР) у терапії посттравматичного стресового розладу. «Віртуальний В'єтнам» використовувався як ступенева експозиційна терапія для ветеранів В'єтнаму, які мають кваліфікаційні критерії посттравматичного стресового розладу. 50-річний кавказький чоловік був першим дослідженим ветераном. Попередні результати показали покращення після лікування за всіма параметрами посттравматичного стресового розладу та збереження досягнень після шестимісячного спостереження. Подальше відкрите клінічне випробування «Віртуального В'єтнаму» за участю 16 ветеранів показало зменшення симптомів посттравматичного стресового розладу.

Цей метод також випробували на кількох солдатах армії, які проходять військову службу, використовуючи занурення у комп'ютерне моделювання військових умов протягом шести сеансів. Симптоми посттравматичних стресових розладів, про які повідомляли ці солдати раніше, значно зменшилися після лікування. Експозиційна терапія виявилася багатообіцяльною у лікуванні супутнього ПТСР і зловживання психоактивними речовинами.

Історія

Використання експозиції як способу терапії почалося у 1950-х роках, у той час, коли у західній клінічній практиці домінували психодинамічні погляди, а поведінкова терапія лише з'являлася. Південноафриканські психологи та психіатри вперше використали експозицію як спосіб зменшити патологічні страхи, такі як: фобії та проблеми, пов'язані з тривогою; і вони принесли свої методи в Англію у навчальній програмі лікарні Модслі^[en].

Джозеф Вольпе^[en] (1915–1997) був одним із перших психіатрів, який зацікавився розглядом психіатричних проблем саме як проблем поведінки. Він шукав консультації з иншими поведінковими психологами, серед яких був Джеймс Ґ. Тейлор (1897–1973), який працював на факультеті психології Університету Кейптауну у Південній Африці. Попри те, що більша частина його робіт залишилася неопублікованою, Тейлор був першим відомим психологом, який використовував експозиційну терапію для лікування тривоги, включаючи методи ситуативного впливу з попередженням реакції — поширена техніка експозиційної терапії, яка все ще використовується. Починаючи з 1950-х років, було розроблено декілька видів експозиційної терапії, включаючи систематичну десенсибілізацію, імплозію, імплозивну терапію, терапію тривалого впливу, життєву експозиційну терапію, та уявну експозиційну терапію.

Самосвідомість

Огляд 2015 року вказав на паралелі між експозиційною терапією та самосвідомістю^[en], стверджуючи, що самосвідома медитація «нагадує ситуацію експозиції, тому що практикуючі [самосвідомість] повертаються до свого емоційного досвіду», що сприяє прийняттю тілесних і афективних реакцій, та утримуються від внутрішньої реакції на нього». Дослідження візуалізації показали, що експозиційна терапія впливає на вентромедіальну префронтальну кору^[en], гіпокамп і мигдалеподібне тіло; дослідження візуалізації показали подібну активність у цих регіонах із тренуванням самосвідомості.

«EMDR»

Десенсибілізація та повторна обробка рухів очей^[en] (англ. Eye movement desensitization and reprocessing, «EMDR») містить елемент експозиційної терапії (десенсибілізації), хоча твердження про те, чи ефективним цей метод чи ні, є суперечливим.

Дослідження

Експозиційну терапію можна досліджувати у лабораторії за допомогою парадигм «вимирання»^[en] Павлова. Використовуючи гризунів, таких як щури або миші, для вивчення «вимирання» дозволяє досліджувати нейробіологічні механізми, а також тестувати фармакологічні добавки для покращення навчання «вимирання».

Див. також

• Катарсис

Примітки

1. Наприклад, людину з панічним розладом можуть попросити бігти на місці, щоб викликаючи прискорене серцебиття, задля того, щоб вона побачила, що це почуття не є небезпечним.

1. (Myers та Davis, 2007, с. 141–2)
2. Joseph, J.S.; Gray, M.J. (2008). Exposure Therapy for Posttraumatic Stress Disorder. Journal of Behavior Analysis of Offender and Victim: Treatment and Prevention 1 (4): 69–80. doi:10.1037/h0100457. 
3. Marks, I. (1979). Exposure therapy for phobias and obsessive-compulsive disorders. Hosp Pract 14 (2): 101–8. PMID 34562. doi:10.1080/21548331.1979.11707486. 
4. Myers, K.M.; Davis, M. (2007). Mechanisms of Fear Extinction. Molecular Psychiatry 12 (2): 120–50. PMID 17160066. doi:10.1038/sj.mp.4001939. 
5. Huppert; Roth (2003). . The Behavior Analyst Today 4 (1): 66–70. doi:10.1037/h0100012. Архів оригіналу за 30 жовтня 2012. Процитовано 12 січня 2013. 
6. Böhnlein, Joscha; Altegoer, Luisa; Muck, Nina Kristin; Roesmann, Kati; Redlich, Ronny; Dannlowski, Udo; Leehr, Elisabeth J. (January 2020). Factors influencing the success of exposure therapy for specific phobia: A systematic review. Neuroscience & Biobehavioral Reviews (англ.) 108: 796–820. PMID 31830494. doi:10.1016/j.neubiorev.2019.12.009. 
7. Johanna s. Kaplan, PhD; David f. Tolin, PhD (6 вересня 2011). Exposure Therapy for Anxiety Disorders. Psychiatric Times. Psychiatric Times Vol 28 No 9 28 (9). Процитовано 21 вересня 2021. 
8. Parsons, T.D.; Rizzo, A.A. (2008). Affective outcomes of virtual reality exposure therapy for anxiety and specific phobias: A meta-analysis. Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry 39 (3): 250–261. PMID 17720136. doi:10.1016/j.jbtep.2007.07.007. 
9. Whiteside, Stephen P.H.; Deacon, Brett J.; Benito, Kristen; Stewart, Elyse (1 травня 2016). Factors associated with practitioners' use of exposure therapy for childhood anxiety disorders. Journal of Anxiety Disorders (англ.) 40: 29–36. ISSN 0887-6185. PMC 4868775. PMID 27085463. doi:10.1016/j.janxdis.2016.04.001. 
10. Chambless, D.L.; Ollendick, T.H. (2001). Empirically supported psychological interventions: Controversies and Evidence. Annual Review of Psychology^[en] 52 (1): 685–716. PMID 11148322. doi:10.1146/annurev.psych.52.1.685. 
11. Kaplan, J. S.; Tolin, D. F. (2011). . Psychiatric Times 28 (9): 33–37. Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 13 лютого 2023. 
12. Vögele, Claus; Ehlers, Anke; Meyer, Andrea H.; Frank, Monika; Hahlweg, Kurt; Margraf, Jürgen (2010). Cognitive mediation of clinical improvement after intensive exposure therapy of agoraphobia and social phobia. Depression and Anxiety 27 (3): 294–301. PMID 20037922. doi:10.1002/da.20651. 
13. What Is Exposure Therapy?. 
14. Narrative Exposure Therapy (NET). American Psychological Association. 
15. Courtois CA, Sonis J, Brown LS, Cook J, Fairbank JA, Friedman M, Schulz P (2017). Clinical practice guideline for the treatment of posttraumatic stress disorder (PTSD) in adults. Washington, D.C.: American Psychological Association. 
16. Rizzo AA, Rothbaum BO, Graap K. Virtual reality applications for combat-related posttraumatic stress disorder. In: Figley CR, Nash WP, editors. Combat stress injury: Theory, research, and management. New York: Routledge; 2007. pp. 420–425
17. Reger, G.M.; Gahm, G.A. (2008). Virtual reality exposure therapy for active duty soldiers. Journal of Clinical Psychology: In Session 64 (8): 940–6. PMID 18612993. doi:10.1002/jclp.20512. 
18. Abramowitz, Jonathan S.; Deacon, Brett Jason; Whiteside, Stephen P. H. (2010). Exposure Therapy for Anxiety: Principles and Practice. Guilford Press. ISBN 978-1-60918-016-4. 
19. Tang, YY; Hölzel, BK; Posner, MI (April 2015). The neuroscience of mindfulness meditation.. Nature Reviews. Neuroscience 16 (4): 213–25. PMID 25783612. doi:10.1038/nrn3916. 
20. Eye Movement Desensitization and Reprocessing for Post-Traumatic Stress Disorder | Society of Clinical Psychology. www.div12.org. 6 березня 2017. 
21. Singewald, N; Schmuckermair, C; Whittle, N; Holmes, A; Ressler, K.J. (2015). Pharmacology of cognitive enhancers for exposure-based therapy of fear, anxiety and trauma-related disorders.. Pharmacology & Therapeutics 149: 150–190. PMC 4380664. PMID 25550231. doi:10.1016/j.pharmthera.2014.12.004. 
22. Milad, Mohammed R.; Quirk, Gregory J. (30 листопада 2011). Fear Extinction as a Model for Translational Neuroscience: Ten Years of Progress. Annual Review of Psychology^[en] 63 (1): 129–151. ISSN 0066-4308. PMC 4942586. PMID 22129456. doi:10.1146/annurev.psych.121208.131631.