Доменний газ Доменний або колошниковий газ газ що утворюється під час виплавлення чавуну в доменних печах Є головно прод

Доменний або колошниковий газ — газ, що утворюється під час виплавлення чавуну в доменних печах. Є головно продуктом неповного згоряння вуглецю. Хімічний склад доменного газу за умов, що чавун виплавляють на кам'яно-вугільному коксі: 12-20% СО₂; 20-30% СО; до 0,5% СН₄; 1-4% Н₂; 55-58% N₂. Теплота згорання доменного газу приблизно 3,6—4,6 Мдж/м³ (850–1100 ккал/м³). При збагаченні дуття киснем вміст азоту в газі знижується і відповідно цьому зростає кількість інших газів (у тому числі окисли вуглецю і водню), а також теплота згорання.

При згорянні доменного газу полум'я має синюватий колір.

Газ дуже отруйний через наявність у його складі монооксиду вуглецю СО (див. отруєння чадним газом).

При спалюванні 1 т коксу в печі утворюється приблизно 5000 м³ газу.

Після виходу з доменної печі доменний газ очищується від пилуватих домішок у пиловловлювачі, скрубері, трубі Вентурі, дросельній групі.

Перші аналізи доменного газу були зроблені Бузеном у 1839 році на заводі Фекерхаген, дещо пізніше Ебельман на заводах Клервіль і Одинкур провів дослідження відновлювальної роботи газів.

Використання Редагувати

Вперше колошникові гази було використано 1811 року Оберто у Франції для випалу вапни і цементації сталі. Перші спроби використання доменного газу як палива на металургійних заводах були проведені французом Фабер дю Фором у 1832 році. 1886 року Ф. Люрман запропонував використовувати доменний газ для газових двигунів на повітродувних станціях. 1889 року на бельгійському заводі «Серен» була введена в дію перша доменна газоповітродувна машина.

Сьогодні використовується на металургійних заводах як паливо у повітронагрівниках, коксових і мартенівських печах (у суміші з коксовим газом), газових двигунах тощо.

Джерела Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Доменний газ

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
В. П. Мовчан, М. М. Бережний. Основи металургії. Дніпропетровськ: Пороги. 2001. 336 с.

Посилання Редагувати

Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. — К., «Вища школа», 1974. Стр. 394.
↑ Металлургия чугуна. Е. Ф. Вегман и др. — М., 1978. Стр. 11.
Энциклопедический словарь. Брокгауз — Ефрон. Том Х^А (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 952.

[1] Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. — К., «Вища школа», 1974. Стр. 394.

[1_цитата-2] Металлургия чугуна. Е. Ф. Вегман и др. — М., 1978. Стр. 11.

[3] Энциклопедический словарь. Брокгауз — Ефрон. Том Х^А (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 952.