Дома́ха — запорозький форпост на березі Азовського моря, центр Кальміуської паланки, що існував із 1594 по 1768 рік (за даними В. Пірка). Його підтверджують слова історика Скальковського А. А., який писав: "... у р. Кальміус з боку Азовського моря "де зимівники козачі, ще з часу Предслава Ланцкорского знаходилися ..." Поблизу під прикриттям форпосту «Домаха» перебувало козацьке поселення Кальміуська слобода (згадується з 1739 р.), де проживали власне козаки і сім'ї козаків (нині територія Маріуполя). У грудні 1768 р. кримські татари зруйнували форпост Домаха і Кальміуську слободу. У 1771 р. запорозькі козаки почали відбудовувати Кальміуську слободу. У липні 1780 р. Кальміуська слобода мала 53 двори і Свято-Миколаївську церкву.
У січні 1776 року губернатор Азовської губернії генерал-майор Василь Чортков (Василий Алексеевич Чертков) у своєму листі до генерал-губернатора Азовської та Новороссійської губернії графа Потьомкіна пропонує встановити межу між Азовською губернією та Військом Донським по р. Кальміюс, а не по р. Кальчик і пише таке: "... когда отдать донцам по Кальчику, то уже удобного места для построения полагаемого в том краю города, где и развалины древнего города Домахи состоят, сыскать едва ли будет можно."
У 1778 р. він же наказав на місці Кальміуської слободи збудувати м. Павлівськ.
З 1780 р. на території Кальміуської слободи, згідно з указом Катерини ІІ від травня 1779 р., поселяються греки і називають своє поселення Марієнполь.
Існує кілька версій походження назви Домаха:
- Від міста бродників Адомах, що вірогідно знаходилося на місці козацької Домахи.
- Від шаблі з дамаської сталі Домахи.
- Від імені козачки Домахи.
- втрачений гідронім Домаха, розповсюджений в межах існування Запорізької Січі, рибне місце.
Домаха — назва козацької шаблі з дамаської сталі — у творах Т. Г. Шевченко, де він описує похід гайдамаків Гонти й Залізняка на Умань у 1768 році.
Запорізький форпост «Домаха» по суті виконував функцію військового прикриття важливого пункту на Потайному водному шляху Запорозьких козаків із Дніпра у Чорне море: Дніпро — Самара — Вовча — Кальміус — Азовське море — Чорне море.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. Стр 68
Джерела Редагувати
- Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2004.- 223 с.
- Історіографія та джерела до історії заселення і господарського освоєння Донбасу в XVI—XVIII ст.// Вісник ДонНУ. — 2004.- № 1 (0,5 а.)
- Найдавніші міста Донеччини// Кроки до успіху.- 2005, 26 березня (передрук із ж. Схід.- 2004, вересень).
- ПІРКО В. О. ОБОРОННІ СПОРУДИ В МЕЖИРІЧЧІ ДНІПРА І СІВЕРСЬКОГО ДІНЦЯ (історичний нарис з уривками джерел і планами споруд за другу половину XVII—XVIII ст.)/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.
- РГАДА, Ф. 16, Е.х. № 588, ч.1, л.12.
- История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского : на основании подлинных документов запорожского сечевого архива, удостоенная почетного отзыва Императорской Академии наук : [в 3-х частях] / [сочинение] А. Скальковского. - Издание 3-е. -Одесса : типография А. Шульце, 1885-1886. -3 ч. : фронт. (грав. тит. л.) ; 23 см .