| Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (квітень 2015) |
Джон Саттер або Йоганн Зуттер (англ. John Sutter, нім. Johann August Sutter; 15 лютого 1803 — 18 червня 1880) — американський піонер «дикого Заходу», авантюрист і підприємець швейцарського походження. Він народився у Кандерні (у базельському кантоні Швейцарії), де його батько Йоганн Якоб Зуттер був відомим виробником паперу та власником друкарень. Біографи подають суперечливі відомості про його життя, та і сама його особистість була дуже суперечлива, тому встановити істину неможливо.
| Джон Саттер | |
|---|---|
| англ. John Augustus Sutter | |
| Джон Саттері. | |
| Народився | 15 лютого 1803 Кандерн, Швейцарія |
| Помер | 18 червня 1880 (77 років) Сан-Франциско, Каліфорнія, США |
| Поховання | Moravian Cemeteryd :
|
| Громадянство | США |
| Діяльність | підприємець |
| Знання мов | англійська |
| Суспільний стан | рабовласник[d] |
| Діти | John Augustus Sutter, Jr.d |
|
Ранні роки Редагувати
За свідченням біографа Саттера Іріса Енгстранда з дитинства малий Йоганн відзначався успадкованою від батька підприєливістю, любов'ю до книжок, красномовством і вмінням знаходити друзів. Молодим хлопцем він ніби поступив на службу у швайцарську гвардію французького короля Карла Х і служив там до липня 1830 року, коли тоді у Парижі вибухнула відома Липнева революція. Король був скинутий і молодий вояк мусив обирати новий життєвий шлях. Цьому суперечить його одруження з дочкою багатої вдовиці Аннетою Дюбольд, що сталося за чотири роки до повалення Карла Х. Аннета регулярно народжувала йому дітей — трьох хлопчиків і дівчинку. Однак одного дня він покинув родину і втік до Франції, імовірно через борги, які не міг повернути, що загрожувало йому в'язницею. Поневіряючись по корах, він випадково пристав до групи німецьких мандрівних ремісників, яких одної ночі обікрав і подався до Парижу. Там він завітав до одного багатого замовника свого батька і через підроблений документ дістав від нього велику суму грошей. З цим грошима він вирушив на пароплаві з Гавру до Америки і через два місяці вже був у Нью-Йорку. Два роки він займався будь-якою роботою, відкрив свою кнайпу у передмісті Фордгем, але така доля його не влаштовувала. Він продав кнайпу, купив собі фіру і знову-таки з німецькими мандрівниками подався до штату Міссурі, де неподалік від Сент-Луїсу купує кавалок землі стає дрібним фермером. Вирощує кукурудзу, бавовну, пщеницю, тютюн. Справи починають йти добре, але від людей він чує захоплючі оповідки про багатий Захід і, нарешті, не витримує жадоби нових пригод, продає усе нажите добро, знову купує віз і знову пускається у мандри разом з групою місіонерів. Після довгих пригод, під час яких Зуттер (тепер вже Саттер) побував і на Гаваях, він потрапляє у Сан-Франциско, тоді ще невеличкий порт Єрба Буена[en] (іспанською «добра трава»), Каліфорнії, яка тоді ще належала Мексиці.
На підйомі Редагувати
З молоду Джон володів французькою, в Америці засвоїв англійську і вивчив іспанську. Очевидно, він мав ще інші здібності, які дозволии йому згуртувати довкола себе досить велику групу людей різних національностей, у більшості індіанців. Це дозволяє йому отримати дозвіл на заснування поселення в долині річки Сакраменто у губернатора Каліфорнії, який мав тоді резиденцію у Монтерею. Поселення він назвав «Нова Гельвеція» за старовинною назвою рідної Швейцарії. Поселенці у кількості близько трьохсот люда взялися до праці — корчували ліс, ставили житлові і господарські будівлі, розорювали землю, розводили худобу. Через два роки на фермі вже працювало більше тисячі індіанців і триста європейців. Стадо налічувало кілька тисяч корів і кілька сотень коней. Для захисту від войвничих аборигенів ферму, чи ранчо зразу обнесли дерв'яною огорожею, пізніше заміненою кам'яним муром чотирьохметрової висоти. Це вже була невеличка фортеця, на вежах якої встановили гармати. Однак поступово Саттер налагоджує добросусідські стосунки з індіанськими племенами і він залучає до роботи у себе. Губернатор призначає Саттера охоронцем північних границь штату, надавши звання капітана. Користуючись прихильністю губернатора Саттер отримував дозвіл на заснування нових ферм, його влодіння розросталися. Не задовільняючись землоробством і тваринництвом Саттер закладає фруктові сади, оливкові та фінікові гаї. Вироблені продукти експортуються морем до портів Північної і Південної Америки. Довкола мису Горн налагоджуються зв'язки з Нью-Йорком і навіть з Лондоном, де закупаються сільськогосподарські та промислові знаряддя, якісне насіння. Люди називають Саттера генералом.У 1848 році Мексика і США підписують угоду про передачу Каліфорнії, Техасу, Нової Мексики і Аризони Сполученим штатам. Перед Саттером відкриваються нові перспективи і після чотирнадцяти років мовчання він пише листа до своєї дружини із запрошенням їхати разом з дітьми до нього. Обіцяє щедро віддячити за усі прикрощі, які він завдав родині.
Трагічний фінал Редагувати
Ще до початку підписання угоди між Мексикою та США, буквально за кілька тижнів перед тим, помічник Саттера, Джеймс Маршал приніс йому жменю золотого піску, який виявив на дні лотка, недавно поставленого водяного млина на ріці Американ-Рівер, притоки Сакраменто. Вони мали намір зберегти відкриття у таємниці, але через взаємну неуважність, про неї довідався один зі службовців і цього було досить, щоб інтригуюча вістка швидко пішла серед найближчого оточення.
Вже через кілька тижнів перші золотошукачі привезли золото у великій кількості до Сан-Франциско і цю новину поширили газети. Негайно ферми Саттера спорожніли, усі працівники вдалися до пошуків золота. Через рік цілу Каліфорнію заполонили шукачі легкої наживи зі всього світу. Серед золотої лихоманки закладаються нові міста, в яких панують закони Дикого Заходу зі злочинністю, шахрайством, ігорними домами, проституцією. Усе велике господарство Саттера приходить до занепаду, він живе у своєму помісті лише з кількома найвідданішими працівниками, але не втрачає надії захисти свої права через суди у Каліфорнії і Вашингтоні. В цей час до нього приїжджає родина. Дружина була в розпачу, але діти беруться до роботи, щоб зберегти хоч те, що лишилося. За два роки виростає нова ферма, яка постачає золотошукачам продукти харчування. Можна знову повторити той самий пройдений шлях, але Саттер шукає справедливості, намагаючись виселити кілька сотень прибульців з його законних земель. Витрачає гроші на поїздки по судах і адвокатів і, нарешті, у 1855 році Каліфорнійський суд виносить рішення у тому, що надані Саттерові права мексиканським урядом дійсні і в США, а всі новозбудовані поселення мають належати йому. Рішення має підтвердити суд у Вашингтоні і Саттер їде туди. Але вістка про рішення суду швидко поширилася серед людей. Обурення розростається до крайньої межі і розлючені юрби почали нищити володіння Саттера, підпалили садибу, зруйнували лісопилки, млини, порубали фруктові дерева. Після цього діти вже не змогли відновити господарку і їхня подальша доля склалася тяжко. Тим часом і суд у Вашингтоні скасував рішення Каліфорнійського суду і найбагатша людина Америки, а може навіть і всього світу опинилася у стані повної руїни. Тим не менше, уряд призначив йому пенсію, але і далі він до самої смерті безуспішно клопотав про реституцію. Жив у Вашингтоні разом з дружиною і весь час нарікав на невдячність американців.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- . Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 25 квітня 2014.
Посилання Редагувати
- The discovery of gold [ 2 липня 2008 у Wayback Machine.](англ.)