Данська або Гренландська протока (дан. Danmarksstrædet, ісл. Grænlandssund) розташована між Гренландією та Ісландією; ширина 290 км; найменша глибина на фарватері — 227 м; сполучає Гренландське море Північного Льодовитого океану з морем Ірмінгера Атлантичного океану.
| Данська протока | |
|---|---|
| Розташування | |
| Координати | 67°00′00″ пн. ш. 24°00′00″ зх. д. / 67.00000° пн. ш. 24.00000° зх. д.Координати: 67°00′00″ пн. ш. 24°00′00″ зх. д. / 67.00000° пн. ш. 24.00000° зх. д. |
| Прибережні країни | Ісландія, Данія (Гренландія) |
| Море | Гренландське море Північного Льодовитого океану → Море Ірмінгера Атлантичного океану |
| Довжина | 483 км |
| Ширина | 290 км |
| Мапа | |
У протоці вздовж узбережжя Ісландії з півдня на північ проходить відгалуження теплої течії Ірмінгера; вздовж узбережжя Гренландії з півночі на південь проходить холодна Східно-Гренландська течія, що цілий рік несе кригу.
Геологія та гідрологія Редагувати
Гренландсько-ісландський поріг Редагувати
По дну протоки тягнеться Гренландсько-ісландський поріг — підводна височина, яка з'єднує підводні основи островів Гренландія та Ісландія. Поріг перешкоджає водообміну між Атлантичним океаном і Гренландським морем, внаслідок блокування водних потоків, температура води на глибинах, що перевищують 400 метрів, на північ від порога становить -1 °C, на південь від нього близько +8 °C.
Підводний водоспад Редагувати
На дні протоки знаходиться найбільший з нині відомих підводних водоспадів. Водоспад стікає по західній стороні Данської протоки. Його протяжність становить близько 160 км, вода падає на 3505 метрів з Гренландського моря в море Ірмінгера, а витрата води становить близько 5 млн м3/сек..
Течії Редагувати
Уздовж берегів Ісландії, з півдня на північ проходить гілка теплої течії Ірмінгера. Вздовж берегів Гренландії з півночі на південь проходить Східногренландська течія, яка цілий рік несе крижини.
2004 року океанографи Стейнґримур Джонссон і Хедінн Валдимарссон з Океанографічного інституту Вудс-Гол виявили ознаки існування ще однієї течії, що протікає північним схилом Ісландії і потрапляє в Данську протоку. Течія отримала назву Північного ісландського потоку. 2008 року експедиція за участі Боба Пікарта експериментально підтвердила існування течії. Згідно з поточною гіпотезою, виявлена течія постачає приблизно половину обсягу води, яка згодом виходить з Данської протоки. Повторна експедиція 2011 року під керівництвом Стейнґримура Джонсона, Роберта Пікарта, Лаури де Стеур, К'єтила Вяге і Хедінна Владимарссона провела додаткові дослідження цієї течії.
Клімат Редагувати
Акваторія протоки лежить в субарктичному кліматичному поясі. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Зустрічається багато морської криги. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Данська протока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Encyclopedia Britannica — Denmark Strait (Strait, Arctic Ocean) [ 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- БСЭ — Датский пролив [ 5 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Примітки Редагувати
}}
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- To the Denmark Strait: Woods Hole Oceanographic Institution. www.whoi.edu. оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 13 грудня 2019. // whoi.edu
- Антон Иванов. . Travel Ask. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 15 травня 2019.
- Софья Демьянец (15 грудня 2011). . National Geographics Россия. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 15 травня 2019.
- ↑ . Планета Земля - Историческая география. 16 травня 2016. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 15 травня 2019.
- Dallas Murphy (3 вересня 2011). . Woods Hole Oceanographic Institute - To the Denmark Strait. Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 15 травня 2019.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.