Германська лінгвістика — наука, яка досліджує германські мови у їхньому історичному (діахронічному) розвику і так само з точки зору на синхронні функціональні взаємини окремих мовних систем. Її предмет охоплює усі мовні ступені німецької, англійської, північногерманських, голландської, фризької і мертвих (готської, вадальської та ін.) мов. Звичайно германські мови діляться на три основних ступені — давній (до 11-го ст.), середній (11-е — 17-те ст.) і новий (від 17-го ст.). Германські мови досліджуються в різних аспектах (фонетика, орфографія, лексика, граматика, тексти іт.д) і у формах прояву, наприклад у мовно-соціалогічному (розмовна, літературна, професійна мова і т д.) або у мовно-географічному (діалекти, говірки тощо).
Джерела ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Кондрашов Н.А. 1979. История лингвистических учений. Москва.
Посилання ред.
- «Плідне товариство» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 222.