Володи́мир Дми́трович Галага́н (нар. 17 квітня 1970 — 14 червня 2018) — вояк-доброволець «Правого сектора», заступник командира 8 ОБ «Аратта» УДА, учасник російсько-української війни.
| Галаган Володимир Дмитрович | ||
|---|---|---|
| Солдат | ||
| | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 17 квітня 1970 Одеса | |
| Смерть | 14 червня 2018 (48 років) | |
| Поховання | Західний цвинтар (Одеса)d | |
| Псевдо | «Душман» | |
| Військова служба | ||
| Приналежність | Україна | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Командування | ||
| ||
| Нагороди та відзнаки | ||
Життєпис ред.
Народився 1970 року в місті Одеса. Учасник війни в Афганістані; до 1990 року служив у морській піхоті в Севастополі. Займався обладнанням котельних, теплопунктів.
Після окупації Криму ходив у військкомат, але через вік його не взяли. Коли в Одесі почали діяльність проросійські колаборанти, прийшов у місцевий осередок «Правого сектора»; доброволець, командир 1-ї роти, заступник командира батальйону 8 ОБ «Аратта» УДА. На фронті з серпня 2014 року, воював у Пісках (позиція «Небо»), під Маріуполем — Водяне, Широкине, Гнутове; неодноразово виконував завдання із розвідки у «сірій зоні».
20 лютого 2016 року поблизу Широкиного разом з бійцями 54-ї бригади провів успішну операцію, в результаті якої було полонено 8 терористів і 3 знищено. За 4 роки на передовій переніс 11 поранень і контузій, зазнав травми хребта, витягуючи на собі побратима.
Засновник та керівник ГО «Аратта-Одеса». Після травмування хребта та лікування у різних медичних закладах, в лікарні Дніпра діагностували онкологічне захворювання хребта; лікувався в Київському центрі раку, по тому у Одесі, проходив курс хіміотерапії. Помер 14 червня 2018 року в реанімації одеської лікарні.
17 липня 2018-го після прощання в Одеському будинку офіцерів похований на Західному кладовищі, Алея Героїв.
Без Володимира лишилась дружина, дві доньки, син 1995 р.н. (також служить в УДА), і онук.
Нагороди та вшанування ред.
- Народний Герой України (16.12.2017)
- медалі «За жертовність і любов до України»
- «За оборону Донбасу»
- «За оборону Маріуполя»
- «За мужність та добровольчий чин»
- відзнаки «Лицарський хрест родини Мазеп»
- «За оборону рідної держави»
- почесний знак «Маріуполь. Відстояли — Перемогли»
Джерела ред.
- Галаган Володимир Дмитрович [ 30 червня 2019 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті
| Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |