Газотранспортні реакції — хімічні реакції, що протікають з участю несучого (газоподібного) та твердого компонентів при наявності двох різних температурних зон реакції Т1<T2.
При газотранспортних реакціях існує щонайменше дві газоподібні речовини: реагуючий компонент та газоподібний продукт реакції. Інший компонент, який переноситься може бути речовина у твердому чи рідкому стані. За допомогою зміни температурних зон можна змінити напрямок протікання реакції. Для цього використовують спеціальні посудини чи установки.
Метод ван Аркеля — де Бура використовується для отримання металів високої чистоти і базується на принципі газотранспортних реакцій, з утворенням йодидів відповідних металів та розкладання їх у гарячій зоні з осіданням чистого металу як твердої фази. Метод розроблений у 1925 році Антоном Едуардом ван Аркелем і Яном Гендріком де Буром.
Принцип Редагувати
Цей тип реакцій ґрунтується на здатності елементів утворювати леткі сполуки з газоподібним реагентом розкладаючи які, вдається отримати вільний від домішок елемент.
Наприклад реакція переносу MoO2 за допомогою газоподібного йоду протікає екзотермічно і MoO2 переноситься із холодної зони (700 °C) у гарячу (900 °C). 4 грами MoO2 переносяться за допомогою декількох міліграм I2 протягом декількох днів.
Газотранспортні реакції спочатку розроблені як метод у 50 роках 20 століття для синтезу та вирощування кристалів неорганічних сполук
Примітки Редагувати
- van Arkel, A. E.; de Boer, J. H. (1925). Darstellung von reinem Titanium-, Zirkonium-, Hafnium- und Thoriummetall. Zeitschrift für anorganische und allgemeine Chemie (German) 148 (1): 345–350. doi:10.1002/zaac.19251480133.
- Günther Rienäcker, Josef Goubeau (1973). Professor Harald Schäfer. Zeitschrift für anorganische und allgemeine Chemie 395 (2-3): 129–133. doi:10.1002/zaac.19733950202.