Ілько Іванович Гаврилюк (1880-ті (?), поблизу м. Болграда — після 1942) — український військовий і громадсько-політичний діяч, просвітянин, редактор, письменник. Голова «Української хати» (1914), редактор журналу «Основа» (Одеса, 1915), член Організаційного комітету з формування українського національного війська (9.03.1917), член Одеської української військової ради, співредактор газети «Українське слово» (Одеса), засновник і редактор газети «Життя» (Бухарест, 1941—1942); звання — поручник російської армії.
Біографічні відомості ред.
На початку XX ст. — активіст українських громадських організацій Півдня України — «Просвіта», «Український клуб» та «Українська хата». У грудні 1917 р. обраний делегатом Всеросійських установчих зборів. «Член всіх військових організацій з перших днів революції», член Товариства ім. П. Полуботка та Української народної партії.
Член УНП Нестор Король зазначав:
Делегат (і член президії) 2-го Всеукраїнського військового з'їзду. Учасник оборони Києва від більшовиків, був легко поранений (01.1918). Учасник антигетьманського повстання.
Емігрував до Румунії, де брав активну участь у громадському житті, зокрема входив до проводу різних українських організацій.
1930 року у збірнику, присвяченому С. Петлюрі, опублікував спогад про 2-й Всеукраїнський військовий з'їзд, однак без згадки про свій виступ. Депутат Румунського парламенту. Діяв на Аккерманщині. На початку 1930-х обраний до Румунського парламенту від Бессарабії. У 1939—1940 рр. разом з іншими депутатами-українцями вів переговори з румунським урядом щодо забезпечення прав на освіту рідною мовою місцевого українського населення.
Творчість ред.
Написав повість «Наболілі душі» (1923), драму «Молоді парості», збірки оповідань «Контрасти», «Малюнок життя» (обидві — Одеса, 1918), п'єсу «До нового життя», «Сліпий» та ін. (ставилися аматорською трупою при «Українській хаті»).
Автор спогадів «З часів боротьби» (Каліш, 1931), «Незабутній. Пам'яті Івана Липи» (Каліш, 1926), «Четвертий універсал» («ЛНВ», 1928, ч. 1), «Велетень духа» (1928, історичний нарис про С. Петлюру), «Тернистим шляхом» (спомини з Визвольних змагань) (Чернівці, 1929), а також «З величнього минулого» («За Державність», Каліш, 1929, вип. 1); «Другий військовий з'їзд» («Збірник пам'яти Симона Петлюри», Прага, 1930), «Влада темного» (Чернівці, 1933), «З днів лихоліття. На емігрантські мотиви» (12 етюдів з передмовою М. Ковалевського, Бухарест, 1940). Публікувався в чернівецьких часописах «Промінь» та «Рідний Край».
Джерела ред.
- Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи // Бібліотека Історичного клубу «Холодний Яр». — Київ: видавець Мельник М. Ю. Історичний клуб «Холодний Яр»; 2020. — 944 с. — (Серія «Видатні українці». — Кн. 14).
| Це незавершена стаття про вояка чи воячку Армії УНР. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |