Вишневський Олександр Андрійович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вишневський Олекса ндр Андрі йович Ви

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вишневський.

Олекса́ндр Андрі́йович Вишне́вський — міністр та віце-міністр внутрішніх справ Української Держави.

30 квітня — 4 травня 1918 міністр внутрішніх справ Української Держави травень - червень 1918 віце-міністр внутрішніх справ
Вишневський Олександр Андрійович
Особові дані
Народився	невідомо
Місце народження	Сквирщина

З життєпису Редагувати

Поміщик з Київщини, із заможних землевласників Сквирщини. Діяч Київського губернського земства, потім одного з губернських присутствій у Вільні; певний час голова Союзу земельних власників.

У квітні 1918 року — голова Спілки дрібних землевласників України. Один з організаторів З'їзду хліборобів, що обрав на гетьманство П.Скоропадського.

З 30 квітня по 4 травня — міністр внутрішніх справ; один з небагатьох міністрів за Гетьманату, що вільно володіли українською. У кабінеті Ф. А. Лизогуба — товариш (віце-міністр) міністра внутрішніх справ. У червні 1918 призначений на посаду ад'ютанта Скоропадського. Член нової Ґенеральної козацької ради. Перше засідання новоутвореної ГКР мало відбутися 19 червня 1918 в палаці гетьмана. Проте, підконтрольна військовому міністру діяльність не влаштовувала І. Полтавця та його прихильників. Рада почала працювати з 28 червня поза контролем військового міністра. Отаманом ГКР став сам гетьман, його заступником — Микола Устимович. До президії Ради увійшли також Євген Лібов, Микола Гоголь-Яновський, Андрій Глинський, Юхим Котов-Коношенко, архімандрит Арсеній, Іван Полтавець-Остряниця, Микола Лорченко, Олександр Вишневський. «До мого шефа, віце-міністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві), бо не хотів лишатися при „антиукраїнськім уряді гетьмана“. При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи» — згадував Дмитро Донцов.

В еміграції у 1920 році був помічником Скоропадського, коли той намагався об'єднати навколо себе праві українські угруповання.

Джерела Редагувати

Скоропадський, Павло. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 / гол. ред. Ярослав Пеленський. — Київ—Філадельфія : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Інститут східноєвропейських досліджень НАН України; Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського, 1995. — С. 353. — 493 с. — ISBN 5-7702-0845-7.
Особисті ад'ютанти й секретарі П.Скоропадського [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]