Вислуга — тип умовного володіння землею, що полягав у тимчасовому держанні земельної власності, наданої держателю, або як винагорода за виконання певних обов'язків, найчастіше за відбування військової служби, або як умова виконання обов'язків. Система в. характерна для феодальних суспільств з розвинутими формами сюзеренітету–васалітету. В Україні роздача князем земель, "держав" своїм васалам відбувалася ще в часи Київської Русі. Особливо значних розмірів земельні пожалування – "данини" набули у 15–16 ст. В. надавалися зем'янам, боярам-шляхті з умовою виконання військової повинності. В. не могла відчужуватися у держателя будь-ким самовільно, а тільки за згоди верховного власника – великого князя. В. надавалася на невизначений строк. У 16 ст. з'являються нові різновиди тимчасового землеволодіння – "до ласки", "до волі", "на вічність", що передбачають передачу власності прямим нащадкам. В. та умови їх набуття зазначені в 3-й редакції Литовського статуту (див. Статути Великого князівства Литовського).
Джерела та література Редагувати
- Крупка О.В. Вислуга [ 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.