Іван Михайлович Вахрамеєв рос Иван Михайлович Вахрамеев 18 лютого 1904 Чермоз 13 липня 1976 Київ радянський офіцер учасн

Іван Михайлович Вахрамеєв (рос. Иван Михайлович Вахрамеев; 18 лютого 1904, Чермоз — 13 липня 1976, Київ) — радянський офіцер, учасник німецько-радянської війни, генерал-майор артилерії.

Іван Михайлович Вахрамеєв

рос. Иван Михайлович Вахрамеев

фото приблизно 1960 року

Народження

18 лютого 1904
Чермоз

Смерть

13 липня 1976 (72 роки)
Київ

Поховання

Лук'янівський військовий цвинтар

Країна

Роки служби

1922—????

Партія

КПРС

Звання

Генерал-майор

Війни / битви

Німецько-радянська війна
• Курська битва

Нагороди

СРСР:

Іноземні:

Орден «Хрест Грюнвальда» 3 ступеня

Біографія

Народився 18 лютого 1904 року в селищі заводу Чермаз (нині — місто Чермоз Пермського краю). У 1922 році добровольцем пішов на службу до Робітничо-селянської Червоної Армії.

З початком німецько-радянської війни підполковник Вахрамеєв воював у складі 53-ї армії. Брав участь в боях на Кримському, Північно-Кавказькому, Центральному і 1-му Білоруському фронтах. До літа 1943 року командував 1 540-им самохідно-артилерійським полком 19-го танкового корпусу. На чолі цього полку брав участь в Курській битві. Пізніше став командиром 203-го гаубичного артилерійського полку і йому було присвоєно військове звання гвардії полковника. На чолі свого полку навесні 1944 року він брав участь у відвоюванні Білоруської РСР, в тому числі форсуванні Дніпра. 29 березня 1944 року в бою був важко поранений.

Незабаром призначений командиром 1-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади. Особливо бригада під його командуванням відзначилася під час боїв за визволення міста Слуцька, за що їй було присвоєно почесне найменування «Слуцька». У тих боях він знову був поранений, але залишився в строю. В ході подальшого наступу його бригада активно брала участь у визволенні Польщі, в тому числі форсуванні річок Вісли та Пилиці.

На завершальному етапі війни командував 41-ю гвардійською мінометною бригадою 1-го Білоруського фронту, брав участь у форсуванні Одера, боях на території Німеччини.

Після закінчення війни продовжив службу в Радянській Армії. 11 липня 1945 йому було присвоєно військове звання гвардії генерал-майора артилерії.

Після звільнення в запас проживав в Києві. Помер 13 липня 1976 року, похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня та Вітчизняної війни 1-го ступеня, а також низкою медалей і польським орденом Хрест Грюнвальда 3-го ступеня.

Примітки

Страницы российской истории [ 23 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
Музей Боевой славы I Отдельной истребительно-противотанковой артиллерийской бригады РГК [ 21 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[1] Страницы российской истории [ 23 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

[2] Музей Боевой славы I Отдельной истребительно-противотанковой артиллерийской бригады РГК [ 21 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)