Битва при Мунді відбулася 17 березня 45 року до н. е. в долині Мунда, на сучасному півдні Іспанії. Це була остання битва Гая Юлія Цезаря в громадянській війні проти республіканців. Після цієї перемоги та загибелі Тита Лабієна і Гнея Помпея (старшого сина Помпея Великого), Цезар міг вільно повернутися в Рим і правити як диктатор. Його подальше вбивство привело до відновлення громадянських воєн, занепаду Римської республіки і зародження Імперії, яку очолив усиновлений ним Октавіан Август.
| Battle of Munda | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Громадянська війна в Стародавньому Римі (49—45 до н. е.) | ||||||
Кампанія Цезаря в Мунді | ||||||
| Координати: 37°33′ пн. ш. 4°51′ зх. д. / 37.550° пн. ш. 4.850° зх. д. | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Популяри | Оптимати | |||||
| Командувачі | ||||||
| Гай Юлій Цезар Підлеглі командири: Октавіан, Марк Віпсаній Агріппа | Тит Лабієн † Публій Атій Вар † Гней Помпей | |||||
| Військові сили | ||||||
| 8 легіонів, 8,000 кавалерії Загалом: близько 40,000 | 13 легіонів, кавалерія і допоміжні Загалом: близько. 70,000 | |||||
| Втрати | ||||||
| 7,000 | 30,000 |
Битва Редагувати
Дві армії зустрілися на рівнинах Мунда на півдні Іспанії. Армія республіканців під керівництвом Помпея зайняла вкрай вигідну позицію на вершинах пагорбів, менш ніж в одній милі (1,6 км) від стін Мунда. Армія Цезаря становила в цілому вісім легіонів (80 когорт), з 8000 вершників, у той час як сили Помпея і Лабієна становили тринадцять легіонів, 6000 легких піхотинців і близько 6000 вершників.
Багато хто з солдатів-республіканців вже здавалися Цезарю в попередні кампанії, проте потім дезертирували з його армії і з'єдналися з силами Помпея: побоюючись, що вони не будуть помилувані вдруге їм не залишалося нічого іншого, окрім як боротися до останнього.
Цезар очікував, що ворог в долині перейде струмок, що протікав між двома позиціями. Проте розрахунки цього разу не виправдалися. У той час як легіони Цезаря наближалися до струмка, помпейці і не думали сходити з своїх висот. Після невдалих хитрощів, метою яких було виманити помпейців в низ пагорба, Цезар наказав почати атаку. Викрикуючи гасло «Венера» (Венера вважалася предком роду Юліїв, до якого належав і Цезар), війська кинулися в бій. Протягом деякого часу бій йшов без явної переваги будь-якої сторони, але в якийсь момент ряди цезаріанців навіть здригнулися. Тоді Цезар, спішившись, схопив щит і кинувся вперед, з криками, що нехай цей день буде для нього останнім, як і весь похід — для самих воїнів. Він підбіг до ворожої лінії, яка зустріла його градом списів, поки не з'явилися на виручку центуріони. Пізніше Цезар казав, що він багато разів боровся за перемогу, але в битві при Мундо йому довелося боротися і за своє життя. Цезар прийняв командування правим флангом, де його улюблений Legio X Gemina вступив у важкий бій. Натхненний Цезарем Десятий легіон посилив натиск і змусив сили Помпея відступити. Усвідомлюючи небезпеку, Гней Помпей зняв один легіон з правого флангу своїх військ, щоб підсилити лівий і уникнути його знищення. Проте як тільки правий фланг Помпея був ослаблений, кавалерія Цезаря почала вирішальну атаку, яка повністю змінила хід бою. Мавретанський цар Богуд, котрий воював у лавах Цезаря, за своєю власною ініціативою зробив глибокий рейд в тил ворога і напав на табір помпейців.
Тит Лабієн, який командував кавалерією помпейців, помітивши цей маневр, відвів свої п'ять когорт, щоб перехопити кавалерію цезарійців, і послабив, таким чином, фронт опору. Легіонери Помпея неправильно зрозуміли ситуацію. Перебуваючи під сильним тиском на лівому (Десятий легіон) і правому флангах (атака кавалерії), вони подумали, що Лабієн відступає. Легіони Помпея, не витримавши натиску, зламали свою лінію і в безладді тікали.
Опір зламався, і битва перейшла в бійку. Хоча деякі що відступали, і змогли знайти порятунок в стінах Мунда, багато з них було вбито під час втечі. За підсумками битви було вбито близько 30 000 помпейців, втрати Цезаря були набагато менші, всього близько 1000 убитих. Тит Лабієн і Атій Вар загинули на полі бою. Поранений Гней Помпей був захоплений у полон і страчений; його молодший брат Секст втік і приєднався до залишків помпейського флоту, з якими згодом піратствував кілька років, поки не був у 35 р до н. е. схоплений і за наказом Августа страчений.
Посилання Редагувати
- Остання битва Цезаря [ 3 листопада 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
- Громадянські війни в Римі[недоступне посилання з червня 2019] (рос.)
- Битва при Мунді [ 16 березня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)