Бельгійська вівчарка — службовий собака, належить до пастуших порід. До бельгійської вівчарки відносяться 4-ри різновиди: грюнендаль, лакенуа, малінуа і тервюрен. За класифікацією МКФ всі ці собаки вважаються собаками однієї породи. Проте, у деяких країнах кожна з цих порід виділена окремо.
| Бельгійська вівчарка | |
|---|---|
| Різновиди бельгійських вівчарок: 1 Грюнендаль, 2 Тервюрен, 3 Малинуа, 4 Лакенуа | |
| Походження | Бельгія |
| Інші назви | Belgian Shepherd |
| Характеристики | |
| Зріст самців | 60—66 см |
| Зріст самиць | 56—62 см |
| Вага | 3 |
| Вага самців | 25—30 кг |
| Вага самиць | 20—25 кг |
| Тривалість життя | 10–14 років |
| Класифікація МКФ: | |
| Група | 1. Вівчарські собаки |
| Секція | 1. Вівчарки №15; Грюнендаль 15a; Лакенуа 15b; Малинуа 15c; Тервюрен 15d |
| № FCI | №15 |
| Стандарти породи | |
| FCI | стандарт |
| AKC | стандарт |
| CKC | стандарт |
| Notes | |
| Пес свійський (Canis lupus familiaris) |
Опис Редагувати
Бельгійська вівчарка відмінно охороняє господаря і його власність. Не звертає уваги ні на яку погоду і радіє життю просто неба, тож йому конче необхідно якомога більше гуляти і працювати на свіжому повітрі. Ця порода добре себе зарекомендувала на змаганнях з дресирування. У руках досвідченого інструктора уважна бельгійська вівчарка легко вивчається будь-яких прийомів, але грубе поводження не піде на користь ні власникові, ні собаці і може перетворити повне ентузіазму, готове на все для господаря цуценя на жалюгідного неврастеніка. Не потребує майже ніякого догляду, окрім гарного чищення щіткою. Мити собаку не рекомендується навіть перед виставкою, якщо вона не дуже брудна. У неї «подвійна» шерсть, так що після вичісування підшерстя у собаки залишиться тільки половина вовни.
Вважається, що всі 4 типи великого бельгійської вівчарки походять від собак-вівчарок Центральної Європи шляхом схрещування з привезеними з Англії в XIII столітті мастифом та діргаундом. У результаті до XIX століття виникло чимало місцевих вівчарів різного типу волосяного покриву та забарвлення. Вперше порода Бельгійська вівчарка зареєстрована в 1885 р. Клуб бельгійського вівчаря утворився в 1891 р., коли селекціонер професор А. Рейлі виділив і заніс в племінний реєстр 4 відмінних один від одного типи бельгійськї вівчарки. У 1898 р. довгошерстому типу чорної бельгійської вівчарки дали назву ґрюнендаль. Тоді ж жорсткошерстий тип оленячого окрасу стали називати лакенуа за місцем розташування королівського замку — Лакен. У наші дні це дуже рідкісна порода. Більшість короткошерстих бельгійських вівчарок походять з околиць міста Малін, чому і називаються малінуа. А шанувальник породи, що жив у селі Тервюрен, вивів довгошерстий тип оленячо-соболиного забарвлення, що отримав назву тервюрен.
Різновиди Редагувати
Як вже зазначалося, існують 4 різновиди бельгійської вівчарки:
- Висота у холці: пси 61—66 см, суки 56—61 см
- Забарвлення: рудувате із чорним нальотом і чорною маскою
- Висота у холці: пси 61—66 см, суки 56—61 см
- Забарвлення: чорние, припустима невелика біла пляма на грудях або між пальців, сивина на морді
- Висота у холці: пси 61—66 см, суки 56—61 см
- Забарвлення: рудувате із чорним нальотом і чорною маскою
- Висота у холці: пси 61—66 см, суки 56—61 см
- Забарвлення: всі відтінки рудого, палевий і сірий кольори з характерним почорнінням кінчиків шерсті і чорна маска.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.