Євген Михайлович Басюк (псевдо: «Чорноморець», «Компанієць») (14 квітня 1922, с. Хорів, нині Острозький район, Рівненська область — після 2010 р., Росія) — поручник УПА (зі старшинством від 24.04.1944 p.), курінний, шеф штабу з'єднання «Холодний Яр», лицар Срібного хреста бойової заслуги 2-класу, учасник бою під Гурбами. Після полону пішов на активну співпрацю з НКВС.
| Євген Басюк | ||
|---|---|---|
| Поручник | ||
| | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 14 квітня 1922 с. Хорів, нині Острозький район, Рівненська область | |
| Смерть | невідомо Росія | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1943 —1944 | |
| Приналежність | Українська держава (1941) | |
| Вид ЗС | УПА | |
| Формування | УПА «Південь» | |
| Війни / битви | Друга світова війна і Боротьба УПА проти радянської армії | |
| Командування | ||
| ||
| Нагороди та відзнаки | ||
Дитинство та юність ред.
Євген Басюк народився 14 квітня 1922 року в с. Хорів (нині Острозький район, Рівненська область, Україна) в селянській родині.
У 1936 — закінчив семирічну школу. Навчався у Ковелі у слюсарній школі, але не закінчив її через бідність. У 1938 у зв'язку із подіями на Закарпатській Україні виїхав до Галичини і спробував нелегально перейти на територію Закарпаття. Був затриманий, доставлений до м. Хуст. Там його допитали в українській поліції та штабі «Карпатської Січі» і передали під опіку середньої школи.
Карпатська Україна. Відень. Краків ред.
У лютому 1939 р. командування «Карпатської Січі» направило його на навчання до підофіцерської школи. Невдовзі він взяв участь в боях з угорцями, був поранений і потрапив у полон. Перебував у таборі м. Ньїредьгаза до червня 1939. У липні 1939 р, його разом з іншими українськими полоненими угорці передали німцям. Є. Басюк опинився у Відні, де спочатку лікувався у санаторії (до жовтня 1939 р.), а потім вчився у німецькій офіцерській школі, створеній за участю Проводу ОУН. Там у грудні 1939 р. він вступив до ОУН.
Закінчивши у листопаді 1940 р. школу і отримавши звання лейтенанта німецької армії, Є. Басюк поїхав у місячну відпустку до Кракова, Після неї, виконуючи вказівки своїх організаційних керівників, він не пішов на службу до німецької армії, а став фактично безробітним і до початку німецько-радянської війни отримував фінансову допомогу від Українського центрального комітету(УЦК).
Німецько-радянська війна ред.
У липні 1941 р. він повернувся до рідного села. Приблизно через місяць Рівненський обласний комендант легальної української молодіжної організації «Січ» Сергій Качинський-«Остап» призначив його комендантом цієї організації по Гощанському району. Однак вже через три дні німці її розігнали, і з вересня Є. Басюк працював експедитором у кооперативі у м. Острог, а згодом знову повернувся додому.
У березні 1942 р. його заарештувала німецька поліція за звинуваченням у приналежності до ОУН і дезертирстві з німецької армії. До листопада 1942 р. Є. Басюк перебував у в'язниці в Рівному, був заочно засуджений до смертної кари та переведений до концтабору поблизу с. Шубків Тучинського району Рівненської області, звідки разом з іншими 25-ма в'язнями через 2 тижні втік. Переховувався у батька та інших родичів.
Діяльність в лавах УПА ред.
Бої з німцями та угорцями (березень—грудень 1943) ред.
23 березня 1943 Басюк-«Чорноморець» за вказівкою військового коменданта Рівненського надрайону «Олега» приступив до формування загону УПА в точевицьких лісах на Рівненщині. Спершу відділ складався з 6 чоловік, станом на 12.04. — 35 чол., на 18.04. — 65 бійців.
19 квітня 1943 відділ «Чорноморця» разом з відділом «Сталевого» (А. Шеремета) силою в 120 бійців мав бій з німцями й угорцями (близько 100 вояків) у с. Будераж, який тривав 3-5 годин. Ворогам надійшло 10 машин підмоги і вони почали наступ з 3-х боків. Загін «Чорноморця», розділившись, відступив, залишивши 7 убитих (за даними повстанців, вороги втратили 15 вбитих).
16 травня 1943 у с. Новомалин, куди з однією чотою вирушив на роззброєння німців, Басюк мав інший бій з німцями, у якому отримав 12 поренень (у груди, плече, ліву ногу), вбивши тільки 1 німця. Лікувався в повстанських шпиталях в Точевицькому лісі та на півночі Рівненщини. Після операції направлений в с. Великий Стидин Степанського району для одужання.
Після одужання Є. Басюк виїхав на територію Південної групи УПА на посаду інструктора підстаршинської школи (начальник школи «Балабан»). У кінці вересня—на початку жовтня 1943 р. почав формувати сотню, яка бл. 15.11.1943 р. влилася в Здолбунівський курінь під командуванням «Ясеня» (Микола Свистун).
Восени сотня «Чорноморця», а також сотня «Жука» (Й. Бричко), «Явора», «Жмайла» (М. Синогін) і боївка «Миколи» (В. Ткачук) мали запеклий бій з німцями і мадярами поблизу села Мощаниця Острозького району на Рівненщині. Німцям надійшла підмога із села Кривин Славутського району Кам'янець-Подільської обл. і повстанці відступили. У німців були великі жертви. Декілька мадярів потрапило у полон і їх знищили. Серед повстанців було вбито 5 чоловік.
На початку листопада 1943 на залізничному відтинку Оженин — Острог сотня Басюка провела ряд мінувань і засідок. Знищено кілька транспортів, здобуто 1 кулемет, 3 гвинтівки. 25. — 30.11.43 р. курінь «Ясена» брав участь у роззброєнні поліцаїв, евакуйованих зі Сходу, на шосе Дубно-Броди і Рівне-Дубно-Броди — роззброєно 400 чоловік.
Станом на 1 грудня 1943 курінь нараховував 260 чоловік (відділи «Цимбала», «Тимошенка», «Степ»).
3 грудня 1943 — невдалий бій відділу «Цимбала» з червоними партизанами.
Невдовзі Басюка призначено шефом штабу Здолбунівського куреня.
У березні 1944 отримав завдання вирушати на схід (Київська обл.) і перейшов у Кременецькі ліси, де завершував підготовку до рейду (сформовано з'єднання «Холодний Яр»). Став курінним у цьому з'єднанні.
Бій під Гурбами (24—25 квітня 1944) ред.
23 квітня 1944 з'єднання «Холодний Яр» (3 курені «Сторчана», «Вира» («Докса») і «Компанійця» (Басюка) чисельністю бл. 1800 чол.) було передане УПА-Південь. 24 квітня 1944 Басюк брав участь у Гурбенському бою.
25 квітня 1944 З'єднання вирвалося з оточення через с. Бущу, підбивши 1 танк, і перейшло в Точевицькі ліси. Рухаючись через села Плоске, Михалківці, Майків на с. Залізниця Межиріцького району. У с. Залізниця 29 квітня 1944 повстанці мали важкий 8-годинний бій з підрозділами 19-ї бригади ВВ НКВС, в ході якого свіжомобілізовані бійці «Мамая» (приєднався до з'єднання 24.04) розбіглися, а повністю збереглися тільки полки «Панька» і «Вира», які відступили.
Курені УПА відійшли в с. Велика Клецька Межиріцького району, де пробули до 9 травня 1944. Далі перейшли в Куразький ліс Острозького району, після чого курінь «Панька» — в Київську область, «Вира» — у Вінницьку, а рештки полку «Мамая» — в Кременецькі ліси. У цей час Басюка призначили начальником штабу з'єднання «Холодний Яр». Штаб тимчасово розташувався в Куразьких лісах, згодом перемістився в Точевицькі і Кременецькі ліси.
Установчий з'їзд НВРО (17—18 липня 1944) ред.
У червні 1944 штаб отримав завдання передислокуватися в Київську область (теперішня Черкащина). На території Житомирської області Басюк захворів і з частиною штабу повернувся на Кременеччину. У червні 1944 був присутній на нараді командирів у Точевицьких лісах (присутні «Леміш», «Еней», «Дубовий», «Ясен»). Учасник установчого з'їзду НВРО (17-18 липня 1944, біля с. Дермань Мізоцького району Рівненської області).
Полон і співпраця з НКВС ред.
26 серпня 1944 р. отримав наказ іти на Черкащину на зустріч з «Ясеном». Перед відходом 5.09 відвідав матір у рідному селі, а 7.09 село було оточене, проте Басюку з охороною вдалося втекти. На привалі на березі р. Горинь на них напали і Басюка з рідним братом взяли в полон. Інший брат загинув під час сутички.
Є. Басюка було привезено до Рівного, а звідти етаповано до Києва, де він близько 10 днів перебував у в'язниці НКДБ УРСР. Погодився на співпрацю з НКВС. Очолював агентурно-бойову групу під псевдо «Кармелюк». Полюбляв носити форму капітана МДБ. Неодноразово тероризував і грабував мирне населення під час спецоперацій АБГ. За здирництво і хабарництво був повторно заарештований 12 травня 1949 р. у Львові та засуджений.
19 листопада 1949 р. особлива нарада при Міністрі держбезпеки СРСР визначила Є. Басюку покарання за ст. 54-2, 54-11 та 206-17 «а» КК УРСР — 25 років ВТТ, яке він відбував у Степовому (Степлаг) і Піщаному (Пєсчанлаг) таборах (Казахстан). У Степлагу допомагав адміністрації боротися з в'язнями—українцями, які згодом його вирахували й побили.
У період «хрущовської відлиги» комісія Президії Верховної Ради СРСР з розгляду справ на осіб ув'язнених у Карагандинському ВТТ, 28 травня 1956 р. звільнила Є. Басюка, знявши з нього судимість, а 10 вересня 1991 р. Прокуратура УРСР реабілітувала його. Проживав у Ростовській області, РРФСР. Станом на 2009 р. був ще живий.
Родина ред.
Батько: Басюк Михайло Іванович у 1943 р. був убитий німцями. Мати: Бондарчук Ганна — убита у 1944 р. Дружина: Айрапетова Віра Авагімівна. Діти: Басюк Андрій (народ. 1947). Сам Басюк у листі на ім'я К. Ворошилова стверджував, що бійці УПА вбили його матір, сестру, двох братів, наречену і неодноразово намагалися вбити його самого.
Див. також ред.
Примітки ред.
Література ред.
- Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН і радянських сил спецоперацій. 1945—1980-ті роки. — Київ, 2007.— С. 292.
- Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій — Т. 1. Волинь і Полісся — Рівне, 2008. — С. 78—79, 86—87, 138—139,175, 189—190.
- Іщук О., Огороднік В. Генерал Микола Арсенич. Життя та діяльність шефа СБ ОУН — Коломия, 2010. — С. 128—129.
- Літопис УПА. Нова серія. — Т.2. Волинь і Полісся:1943—1944. — Київ — Торонто, 1999. — С. 173, 347, 357, 406.
- Літопис УПА. Нова серія. — Т.8. Волинь, Полісся, Поділля. УПА і запілля 1944—1946. — Київ — Торонто, 2006. — С. 15, 24, 432.
- Літопис УПА. Нова серія. — Т.9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами держбезпеки керівників ОУН і УПА. — Київ — Торонто, 2007. — С.110—138.
- Літопис УПА. Нова серія. — Т.14. УПА і запілля на ПЗУЗ, 1943—1945. Київ—Торонто, 2010 — С.47-51
- Пагіря О. . — С. 42—45.