Артавазд II (давньоперс. *Ṛtavazdā; бл. 59 до н. е. — бл. 20 до н. е.) — цар Атропатени у 56—30 до н. е., Малої Вірменії у 30—20 роках до н. е. (як Артавазд I).
| Дата народження | 59 до н. е. |
|---|---|
| Дата смерті | 20 до н. е. |
| Місце смерті | Рим |
| Батько | Ariobarzanes I of Media Atropatened |
| Мати | NN of Armeniad |
| У шлюбі з | Athenais of Media Atropatened |
| Дитина | Iotapad і Ariobarzanes II of Atropatened |
| Рід | Royal Family of Commagened |
| Рід діяльності | суверен |
Син царя Аріобарзана I від неназваної дружини. Посів трон дитиною близько 56 року до н. е. Ймовірно протягом декількох років через малий вік царство керувалося родичами в статусі регентів.
36 року до н. е. Марк Антоній в союзі Артаваздом II, царем Великої Вірменії, вдерся до Атропатени, взявши в облогу столицю Атропатени — Фраату. Для атропатенського царя раптова поява римської армії біля стін столиці виявилася повною несподіванкою. Припускають, що він перебував разом із парфянською армією на річці Євфрат, звідки очікувався напад римлян. Проте парфяни зуміли перехопити і розбити римський обоз та облогові знаряддя, і облога Фраати затяглася. Незабаром цар Великої Вірменії відмовився продовжувати кампанію та повернувся до свого царства, забравши свої війська. Марк Антоній насилу залишив Атропатену, зазнавши важких втрат.
Незабаром після цього цар Атропатени посварився з парфянським царем Фраатом IV, після чого він запропонував Марку Антонію об'єднати сили проти вірмен та парфян. Угода 34 року до н. е. була скріплена шлюбом доньки Артавазда II — Іотапи — та Олександра, сина Антонія. Спочатку Антоній взяв у полон Артавазда II, царя Великої Вірменії, а атрпатенська армія 33 року до н. е. перемогла парфянську, яка намагалася відновити на троні Великої Вірменії Арташеса II. На дяку Артавазд II отримав чатсину Великої Вірменії.
Проте вже у 31 році до н. е., коли більшість римських залог було перекинуто до Греції та Єгипту для ведення війни проти Октавіана, цар Атропатени був змушений боротися з парфянами поодинці. Незабаром Парфія захопила всю Атропатену (тут було поставлено царем Асіннала), у Великій Вірменії почалося повстання, і Артавазд II утік до Октавіана, який на той час переміг Марка Антонія. Був люб'язно прийнятий, звільнено доньку Іотапу. Невдовзі передано трон Малої Вірменії.
Зберігав вірність Римській імперії до самої смерті, що сталося близько 20 року до н. е., ймовірно, у Римі. Трон Малої Вірменії було передано Архелаю з Команської династії.
Примітки ред.
- Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- «Encyclopaedia Iranica — Artavasdes». Iranicaonline.org. Retrieved 2013-10-12.
- Cambridge Ancient History. — 2nd ed. — Volume X: The Augustan Empire, 43 BC — AD 69. — Cambridge: Cambridge University Press, 1996. — P. 31–32.
- Дибвойз Н. Политическая история Парфии. — СПб.: СПбГУ, 2008. — С. 120.
- Cassius Dio, Roman history 49.44.1-4
- Monumentum Ancyranum 33
- Cassius Dio, Roman history 54.9.2
Джерела ред.
- C. Toumanoff, Manual genealogy and chronology for the Christian Caucasus (Armenia, Georgia, Albania), p. 84 ED. Aquila, Rome, 1976
- H. Werner, Ägypten in hellenistischer Zeit (Egypt in Hellenistic times), Munich, 2001
- P.M. Swan, The Augustan Succession: An Historical Commentary on Cassius Dio's Roman History, Books 55-56 (9 B.C.-A.D. 14) (Google eBook), Oxford University Press, 2004