Флавій Армат(латинською Flavius Armatus) — (помер в 477 році), був візантійським полководцем, magister militum за правління Льва I, Василіска і Зенона та консулом. Він відіграв важливу роль у повстанні Василіска проти Зенона. А потім і у поваленні влади Василіска.
| Флавій Армат | |
|---|---|
| Народився | 5 ст. Східна Римська імперія |
| Помер | 477 Східна Римська імперія ·вбивство |
| Громадянство | Східна Римська імперія |
| Діяльність | консул |
| Відомий завдяки | Консул (Стародавній Рим) Римської імперії |
| Посада | давньоримський сенатор[d] |
| Діти | Basiliscus[d] |
Життя Редагувати
Походження та початок кар'єри. Редагувати
Армат був племінником Василіска та імператриці Верини, жінки Льва I. Відомо що Армат мав сина, якого також звали Василіск. Протягом останньої частини імператорського правління Лева, Армат як magister militum Фракії, успішно подавив виступ у Фракії, відрізаючи руки фракійських в'язнів і відсилаючи їх до повстанців. Цілком можливо, що повстанці були людьми Теодоріка Страбона.
Піднесення при Василіску Редагувати
Армат підтримав повстання Василіска в 475 р., вірогідно досягаючи підтримки Верини для повсталих, яка була тещею скинутого імператора Лева. Протягом короткого правління Василіска, Армат проявляв неабиякий вплив на обох: на імператора і його дружину Зенонію. Були чутки про деякий зв'язок між Арматом і Зеноною. Зенона переконала Василіска призначити Флавія magister militum praesentalis. Також Армат отримав разом з Василіском звання консула в 476. Призначення Армата викликало обурення Теодоріха Страбона, котрий зневажав того за образ життя та звичку доглядати за собою (слідкувати за волоссям та тренувати своє тіло). Після отримання слави та багатства Армат загордився своїм положенням, яке йому надав дядько Василіск. Він вважав себе найхоробрішим з людей, одягаючись як Ахілл і прогулюючись біля свого будинку поблизу Іподрому. Насправді він просто викликав насмішки мешканців Константинополя, скоріше через червонуватий колір обличчя через що його називали Піром.
Падіння Василіска та смерть Армата Редагувати
Влітку 476-го Зенон відправився з Isauria щоб відновити своє правління, підкупивши полководців Василіска Ілла і Трокунда, вже разом з ними рушив на Константинополь. Василіск щоб протистояти їм зібрав всі свої війська з Фракії, зокрема розквартировані загони, ополчення жителів Константинополя та навіть палацову гвардію. На чолі цієї армії він поставив Армата який склав йому присягу на вірність, загони вирушили з однією метою зустріти та перемогти Зенона. Однак при зустрічі армій сталося неочікуване, Армат зрадив Василіска в обмін на обіцянку Зенона призначити його magister militum praesentalis на все життя, а також надати його синові Василіску титул цезаря, призначивши спадкоємцем Зенона. Після повалення Василіска та відновлення своєї влади Зенон дотримався обіцянки, дозволив Армату зберегти свій титул і призначив його сина цезарем в одній із провінцій. Невдовзі у 477 році Зенон змінив своє рішення щодо Флавія і змовився з полководцем Іллом який допомагав піднятися Василіску, а згодом зрадивши перейшов на бік Зенона. Армат був убитий за наказом Зенона. Вбивцею вибрали особистого друга Армата Онульфія, який був бідним варваром. Він був добре прийнятий своєю жертвою, прийнятий у того вдома, Армат навіть позичив йому велику суму грошей аби розплатитися за бенкет, таким чином нагодувавши свого вбивцю. Мешканці Константинополя раділи гибелі Армата. Зенон також конфіскував всю власність вбитого, сина Армата лишили усіх звань, а також примусили стати священником.
Примітки Редагувати
- Also Harmatus and Harmatius; Greek: Ἁρμάτιος, Armatios, and Ἁρμάτος, Armatos
- комплекс споруд для випробування рисистих і скакових коней та провдення кінно-спортивних змагань; установа, що проводить ці випробування чи змагання. Прототипом сучасних іподромів є давньогрецькі іподроми. Також на іподромах проводять виставки і виведення коней.
- ім'я сина Ахілла, що означає червоний як вогонь
- http://www.tertullian.org/fathers/evagrius_3_book3.htm [ 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] 24а глава
Література Редагувати
- 3.XXIV Death of Armatus // Historia Hecclesiae. — London: Samuel Basgster and Sons, 1846.
- Armory Patrick. People and Identity in Ostrogothic Italy, 489—554. — Cambridge University Press, 1997. — P. 282—283. — ISBN 0-521-52635-3.
- Macgeorge, Penny (2003). Late Roman Warlords. Oxford University Press. pp. 284—285. ISBN 0-19-925244-0.
- Martindale J.R. The Prosopography of the Later Roman Empire. — Cambridge University Press, 1980. — P. pp. 148—149. — ISBN 0-521-20159-4
https://en.m.wikipedia.org/wiki/English_Wikipedia [Архівовано 28 жовтня 2017 у Wayback Machine.] Англійська Вікіпедія