Євген Костянтинович Андреєвський (1847—1917) — російський державний діяч, таємний радник. У різний час обіймав посади Курського віце-губернатора (1890-93), Чернігівського губернатора (1893—1901).
| Андреєвський Євген Костянтинович | |
|---|---|
| Народився | 23 серпня 1847 |
| Помер | 8 березня 1917 (69 років) |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Рід | Q9154309? |
| Нагороди | |
Біографія ред.
З дворян Бессарабської губернії. Освіту здобув у 3-му військовому Олександрівському училищі. У 1866 р. навчався у Михайлівському артилерійському училищі. Офіцерську службу розпочав підпоручиком у Гвардійській кінно-артилерійській бригаді.
Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років. був ординарцем при головнокомандувачі Його Імператорської Високості Великому Князі Миколі Миколайовичу . За відмінності у справах під час обстрілювання Рущука, Нікополя, Ловчі і особливо під Плевною, Андріївський був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість» та орденом святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом. У 1878 р. Андріївський був призначений флігель-ад'ютантом Його величності.
У 1890 р. Андреєвський перейшов на службу з цивільного відомства і призначений Курським віце-губернатором, а потім з 1893 по 1903 рік. обіймав посаду Чернігівського губернатора. Займався громадською та благодійною діяльністю у Чернігівській губернії. Складався почесним членом Імператорського археологічного інституту, почесним членом Імператорського російського пожежного товариства, правителем Михайлівського артилерійського училища, під заступництвом імператриці Марії Федорівни, піклувальником про глухих, піклувальником чернігівського відділення дитячого притулку, членом Марії Олександрівни про сліпих, почесних членів чернігівського товариства виправних колоній для малолітніх злочинців.
Помер 8 березня 1917 р. Похований на Казанському цвинтарі в Царському Селі.
Спогади ред.
Андріївський був автором низки статей та спогадів, що публікувалися в журналах «Історичний вісник» та «Руська старовина». У перерахованих творах Андріївського, які стосуються переважно його особистих спогадів, що з військовою службою, багато цікавого для характеристики наших видатних військових діячів.
- В «Історичному Віснику» за 1908-09 р.р. вміщено:
- спогади про князя До. А. Бебутова, про П. С. Ванновському
- стаття «Молдаванська відсталість».
- У «Російській Старині» за 1907, 1908 і 1909 рр. надруковано цілу низку його статей:
- «До спогадів про графа Ф. Ф. Берга»,
- «Особливі погляди» (з воспом. про П. П. Косагівському),
- «Пророцтво румунської циганки»,
- «Помилки короля Ліра» (із спогадів про Москву),
- « М. І. Драгомірів та військово-навчальні заклади.»,
- «М. І. Драгомиров — фельдфебель»,
- «М. І. Драгомиров і час перед війною 1877-78 рр.».
Чини ред.
- Підпоручик (8.08.1866),
- Флігель-ад'ютант (1878),
- Штабс-капітан гвардії (на 25.08.1877),
- Капітан гвардії (1878),
- Зарахований до МВС та перейменований на колезькі радники (3.03.1889),
- Таємний радник за відзнаку (ст. 14.04.1902).
Проходження служби ред.
- у 3-й кінно-артилерійській бригаді (8.08.1866),
- відряджений до 3-ї батареї лейб-гвардії Кінної артилерії (1868),
- затверджений на посаді бригадного ад'ютанта (1876),
- прикомандований до польового артилерійського управління діючої армії та призначений ординарцем головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича-старшого (1877),
- відряджений до Франції для присутності на маневрах французьких військ (1878),
- тимчасово командувач 4-й бат. лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1878),
- голова бригадного суду (1880),
- тимчасовий член Санкт-Петербурзького військово-окружного суду (1881),
- голова бригадного суду (1882),
- тимчасово командувач 4-ї батареї лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1885),
- відрахований від фронту до Світу ЄІВ (1886),
- відряджений у розпорядження полтавського губернатора (3.03.1889),
- курский віце-губернатор (1890-93),
- чернігівський губернатор (1893—1903),
- при міністрі внутрішніх справ (13.12.1903-після 1.05.1907).
Нагороди та відзнаки ред.
- Орден Святого Станіслава 1 ст. (1894);
- Орден Святої Анни 3 ст. з мечами та бантом (за відмінність при обстрілі фортеці Рущук та Нікополя) (1878);
- Орден Святої Анни 2-ї ст. з мечами (за відмінність при селі Правиці) (1878);
- Орден Святої Анни 1 ст. (1896);
- Орден Святого Володимира 4 ст. з мечами та бантом (за відмінність у ході військових дій біля фортеці Плевна) (1878);
- Орден Святого Володимира 2 ст. (1900);
- Орден Білого орла (1912);
- Золота шабля «За хоробрість» (за відмінність під час взяття укріпленого міста Ловчі) (1878);
- Медаль «На згадку про Російсько-Турецьку війну 1877—1878 рр.» (1878);
- Медаль «На згадку царювання Імператора Миколи I» (1896);
- Медаль «На згадку царювання імператора Олександра III» (1896);
- Медаль «На згадку про коронацію Імператора Миколи II» (1896);
- Медаль «За праці за першим загальним переписом населення» (1896);
- Медаль «На згадку про 300-річчя царювання будинку Романових» (1913);
- Відзнака бездоганної служби за XL років;
- відзнака 24.11.1866 з вензелевим зображенням імені Імператора Олександра II;
- знак на згадку про 100-річчя відомства установ Імператриці Марії;
- знак Імператорського Палестинського православного товариства;
- знак Червоного Хреста;
- відзнака піклування про сліпих;
- відзнака піклування про глухонімих;
- знак піклування дитячих притулків відомства Імператриці Марії.
Іноземні
- Орден Лева та Сонця 1-й ст. (Персія) (1900);
- Орден Почесного легіону 4 ст. (офіцерський хрест) (Франція) (1879);
- Орден Корони Румунії 1 ст. (Румунія) (1899);
- Золотий хрест за військову звитягу (Румунія) (1877);
- Румунський залізний хрест на згадку про переход військ через Дунай (Румунія);
- Орден Таківського хреста 4 ст. (Офіцерський хрест) (Сербія) (1878);
- Орден Святого Сави 1 ст. (Сербія).
Джерела ред.
- Кузманов Ю. Ловеч в руско-турските войни през ХІХ век (част втора) 1877 – 1878. Регионален исторически музей-Ловеч, ИК „ИнфоВижън“, Ловеч, 2019, с. 291 – 292.
- Андреевский, Е. Из записок за 47 лет. //Исторический вестник. Историко-литературный журнал. Том CXLIV. Тип. А. С. Суворина, Санкт Петербург, 1916.