Алцим Екдіцій Авіт (лат. Alcimus Ecdicius Avitus; між 450 та 470 — 5 лютого між 517 та 523) — церковний діяч та латинський поет, письменник часів падіння Західної Римської імперії, католицький святий.
| Алцим Екдіцій Авіт | |
|---|---|
| фр. Avit de Vienne | |
| | |
| Ім'я при народженні | лат. Alcimus Ecdicius Avitus |
| Народився | 450[…] В'єнн |
| Помер | 5 лютого 518 або 525 В'єнн |
| Підданство | Римська імперія |
| Діяльність | церковний діяч, поет, письменник |
| Знання мов | латина |
| Посада | єпископ Вієнський |
| Попередник | Есіхій I |
| Наступник | Юліан |
| Конфесія | католицька церква |
| Батько | Hesychius Id |
| Брати, сестри | Apollinaris of Valenced |
Життєпис ред.
Походив із впливової романо-галльської сенаторської родини, одним з представників якої був імператор Авіт. Син Есіхія, який у 475 році став єпископом Вієна. Народився, а згодом здобув гарну освіту у м. Вієна (сучасний В'єнн). Усе життя провів у рідному місті. У 494 році після смерті свого батька став єпископом, «успадкувавши» цю посаду. На ній перебував до самої смерті.
Разом із родиною у 480 році визнав владу короля бургундів Гундобада. Активно боровся проти аріанства, якого дотримувалася бургундська знать. Згодом сприяв наверненню у католицтво Сигізмунда (516–523), спадкоємця Гундобада. Водночас успішно діяв проти секти семіпелагіанів. У 517 році головував на Синоді в Епаоні (поблизу сучасного м. Аннейрон).
Творчість ред.
У його доробку були численні епіграми, які не збереглися. Відомим став завдяки епосу на біблійну тематику «Поема про подвиги духу» (лат. Carmina de spiritalis historiae gestis) в 5 книгах та 2552 гекзаметрах, в якому, спираючись на книгу Буття і книгу Виходу, він представив створення світу (I кн.), гріхопадіння Адама і Єви (II кн .), вигнання з раю (III кн.), потоп (IV кн.) і перехід через Червоне море (V кн.). Як шоста книга у виданнях додається поема з 666 гекзаметрів, присвячена сестрі поета, черниці.
Поема демонструє епічну структуру. Поряд з драматичними елементами помітні ліричні. Майстерно володів діалогом. Він добре знав класичну поезію і часто користувався фразеологією, запозиченою у Вергілія та інших епіків, а також Аполлінарія Сидонія і Седулія. Він рідко допускав похибки в області просодії і метрики.
З 9 книг послань збереглося 86 листів 495–517 років. Ці листи є цінним історичним джерелом, деякі виросли до теологічних трактатів. Авіт листувався з відомим церковними (папою римським Симахом) та політичними діячами сучасної йому Римської імперії та колишніх галльських областей, зокрема з королем франків Хлодвігом I.
Збереглися також 34 гомілії (настанови) цілком і декілька фрагментів інших.
Авіт писав химерною мовою, прикрашав текст риторичними фігурами, тому часто його важко зрозуміти. Відносно мало відомий він був у середньовіччі, проте, вплинув на англосаксонський біблійний епос (деякі вважають, що Д. Мільтон у «Втраченому раю» брав за зразок Авіта) і на давньонімецький епос.
Примітки ред.
- ↑ Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 190. — ISBN 978-2-221-06888-5
- Catalogue of the Library of the Pontifical University of Saint Thomas Aquinas
- AlKindi
- https://books.openedition.org/momeditions/1060
- Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
- https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k63287c/f8.image
- Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
Джерела ред.
- Michael von Albrecht: Geschichte der römischen Literatur. Bd. 2, 3. Taschenbuchauflage, München 2003, S. 1046. (нім.)
- The Prosopography of the Later Roman Empire, s.v. «Avitus 4» relata que ele estava presente no Concílio de Epaon (517) e ausente do Concílio de Lyon (519). (лат.)