Алекс Єсауленко (англ. Alex Jesaulenko; нар. 2 серпня 1945, Зальцбург) — колишній гравець в австралійський футбол і тренер, який представляв Карлтон і Сент-Кілда у Вікторіанській футбольній лізі (ВФЛ) від 1960-х до 1980-х років.
| Алекс Єсауленко | |||
|---|---|---|---|
| Загальна інформація | |||
| Національність | українець | ||
| Громадянство | Австралія | ||
| Народження | 2 серпня 1945 (78 років) Зальцбург, Австрія | ||
| Зріст | 182 | ||
| Вага | 84 | ||
| Alma mater | Telopea Park Schoold | ||
| Спорт | |||
| Вид спорту | Австралійський футбол | ||
| Клуб | Карлтон Сент-Кілда Сендгейт | ||
| Команда | St Kilda Football Clubd і Карлтон (клуб австралійського футболу) | ||
| Завершення виступів | 1984 | ||
| Участь і здобутки | |||
|
Його вважають одним з найвизначніших гравців. Офіційна легенда Зали слави австралійського футболу[en]. Він увічнив свою славу гравця, зробивши Мітку століття в Гранд-фіналі ВФЛ 1970[en]. 2009 року газета The Australian занесла Єсауленка до свого списку 25 найвизначніших футболістів, які ніколи не вигравали медаль Браунлоу[en].
Дитинство ред.
Єсауленко народився в Зальцбурзі (Австрія). Його батько, Василь, був українцем і служив поліціянтом під час Другої світової війни. Його мати, Віра, народилася в Росії і пережила жах, коли побачила як її батька застрелили німецько-нацистські солдати. Її першу дитину, якій вона дала ім'я Алекс, нацисти забрали, коли вона була в гітлерівському таборі. Про долю цієї дитини стало відомо лише через понад 50 років.
Родина емігрувала до Австралії 1949 року і провела перші шість місяців життя в Центрі з прийому та навчання мігрантів Бонегілла[en]. За словами Єсауленка, його прізвище потрібно було писати Есауленко, але імміграційні чиновники написали «Єсауленко» з літерою «J» спереду, думаючи, що вони чули «J» в його імені.
Звідти сім'я переїхала в Канберру, де Василь створив магазин як тесля-червонодеревець. Молодий Єсауленко пішов навчатися в коледж Святого Едмунда[en], потім у Telopea Park High, де грав у європейський футбол і регбі юніон. Лише в 14 років почав грати в австралійський футбол. Першим його клубом став Істлейк[en] з міста Канберра.
Ігрова кар'єра ред.
Єсауленку приписують те, що він прищепив команді Істлейк культуру переможців. Після прориву в першу команду він швидко зарекомендував себе як зірка, зігравши за Істлейк три роки підряд у вищій лізі з 1964 по 1966 рік.
Перейшовши в Карлтон, Єсауленко так сказав у інтерв'ю газеті The Canberra Times:
Очевидно, що [Істлейк] виплекав культуру переможців. Мені пощастило зіграти за футбольний клуб, який був якраз на підйомі і запровадив новий тренувальний режим. Джордж Гарріс[en] і його команда призначили нового тренера Рона Барассі[en], вони мали досвідчених гравців, а також набрали молодих бомбардирів … і я просто вписався в цю суміш.
Єсауленко переїхав до Мельбурна в листопаді 1966 року, і під час перших передсезонних зборів зрозумів наскільки високі вимоги ставив Барассі перед гравцями Карлтона:
Тут був цей біснуватий, серйозний чоловік, який вимагав майстерності і досконалості. Я відразу зрозумів, що якщо я візьмусь за гру всерйоз, і якщо не намагатимусь стати найкращим, то матиму великі проблеми. Але трьох тренувальних матчів було достатньо, щоб зрозуміти, що ці хлопці грають не краще за мене, і лише від мене залежить чи зможу я сповна себе показати.
Єсауленко дебютував у ВФЛ в стартовому турі сезону 1967[en] проти клубу Фіцрой на стадіоні Прінсес парк[en], де він зробив 14 торкань і забив два голи, а команда перемогла з перевагою у 94 очки. У тому сезоні він став одним з чотирьох гравців, які виходили за Карлтон у кожній грі. У змаганні за медаль Браунлоу того сезону він посів третє місце з 15-ма голосами, позаду переможця Росса Сміта[en] з Сент-Кілда (24 голоси) і Лорі Дааєра[en] з Норт Мельбурн (17 голосів). Єсауленко ще зіграє за Карлтон у Гранд-фіналах чотирьох чемпіонатів вищої ліги — у 1968[en], 1970[en], 1972[en], 1979[en] роках. Єсауленко був обраний до всеавстралійської команди[en] в 1969 і 1972 роках. Також йому належить і сумнівний рекорд за Карлтон: 5 голів і 12 позаду, проти Гоуторн в 1969 році.
Видовищний і популярний гравець Єсауленко був відомий завдяки його високим стрибкам, плинній грі знизу, чудовій стійкості на ногах і бомбардирським навичкам. Він забив 115 голів у сезоні 1970 року, побивши клубний рекорд, ставши першим (і станом на 2014 рік єдиним) гравцем, який забив за Карлтон понад 100 голів за сезон. Потім зіграв у знаменитому Гранд-фіналі ВФЛ 1970[en] проти Колінвуда. Перед рекордним натовпом 121,696 шанувальників на Мельбурн Крикет Граунд Карлтон надолужив 44-очкове відставання, яке було до перерви, і виграв з перевагою 10 очок.
Завдяки блискучим досягненням, Єсауленка визнав не лише футбольний світ; 30 грудня 1978 року він став членом (цивільного) Ордена Британської імперії за спортивну службу в царині австралійського футболу.
1979 року Єсауленко був граючим тренером команди прем'єр-ліги Карлтона, можливо, його кращий момент у футболі. «Джезза» був фактично останнім граючим тренером у ВФЛ, який виграв вищу лігу.
Єсауленко мав суперечки з Карлтоном в 1977 році. Згодом він пов'язав свою постійну присутність у клубі з тодішнім президентом клубу Джорджем Гаррісом. Наприкінці сезону 1979 Гарріса відсторонили від цієї посади і Єсауленко розірвав усі зв'язки з Карлтоном.
Футбольний клуб Сент-Кілда ред.
Автомобільний мільйонер і президент клубу Сент-Кілда Ліндсей Фокс[en] уклав з Єсауленком угоду, за якою той почав виступати за Сент-Кілда[en] від 1980 року. Спочатку був просто польовим гравцем, а потім став граючим тренером, коли після другого туру Фокс звільнив діючого тренера Майка Паттерсона[en]. У сезоні 1980—1981 зіграв 23 гри і забив 20 голів, і залишився на наступний сезон на посаді тренера. Єсауленко перестав бути гравцем 16 травня 1981 року, після 8-го раунду. Він був останньою особою, яка була одночасно і капітаном і тренером у ВФЛ (Малколм Блайт[en] був граючим тренером до 16 туру цього ж сезону, але протягом цього часу не був капітаном.)
Пізні роки у футболі ред.
Після відходу з Сент-Кілда Єсауленко вирушив на північ, щоб суміщати там позиції капітана і наставника команди Сендгейт[en] у лізі австралійського футболу Квінсленда[en]. Завершив кар'єру наприкінці 1984 року, коли Сендгейт програли в півфіналі
У першій половині сезону ВФЛ 1989[en] Карлтон лихоманило: між гравцями і тренером Робертом Воллзом[en] не було майже жодного взаєморозуміння. Карлтону не вистачило однієї гри, щоб потрапити до Гранд-фіналу сезону ВФЛ 1988[en], але команда розпочала сезон 1989 року з п'яти поразок поспіль. Визначальним моментом став домашній програш команді Брисбен Беерс з різницею в три очки в 10-му раунді, Ворвік Каппер[en] забив переможний гол після сирени. На цьому етапі команда була передостанньою в таблиці з двох перемогами і небезпекою «виграти» вперше в своїй історії Дерев'яну ложку[en]. Воллза звільнили через кілька годин після матчу.
Єсауленко не був у Карлтоні вже майже десять років, а тут його призначили наглядаючим тренером на решту сезону. Під час своєї першої прес-конференції після тренування в Прінсесс Парк перед матчем проти Сіднея, він здавався упевненим у відновленні успіху Карлтона:
Я не думаю, що повернутися до стану провідних команд займе дуже багато часу… Техніка може й трохи змінилася, але основи залишилися колишніми. Відтепер у Карлтоні ми будемо грати в базовий футбол.
Оптимізм Єсауленка, здавалося, передався гравцям Карлтона; вони перемогли Сідней з різницею у 28 очок і виграти шість ігор, завершивши сезон на восьмому місці. Очікували, що 1990 року команда поверне собі першість, але вона виграла лише п'ятдесят відсотків своїх ігор і Єсауленка замінив Девід Паркін[en]. Востаннє його призначили на посаду тренера в клубі Кобург[en] на сезон 1993 року. Це призначення стало повною катастрофою: леви програли всі[en] вісімнадцять ігор під час серії поразок[en], яка складалась з тридцяти ігор в останні дні Вікторіанської футбольної Асоціації.
«О Єсауленко, ти красава!» ред.
Здатність Єсауленка робити мітки була, мабуть, найкраще підкреслена ефектною міткою над великим ракменом[en] команди Колінвуд Гремом Дженкіном[en] у Гранд-фіналі ВФЛ 1970. В коментарі Майк Вільямсон прокричав тепер вже знамениту фразу «О Єсауленко, ти красава!». Цю «спекі[en]» багато хто визнає «міткою століття» і її першою офіційно визнали Міткою року[en]; а медаль, яку вручають за це досягнення щорічно, має назву медаль Алекса Єсауленка[en]. Єсауленко ж стверджував, що під час тієї гри він робив навіть кращі спекі. Він пізніше сказав: «фотографії зробили її класичною, ніби вона зроблена за інструкцією… Це було проти Коллінгвуда, в Гранд-фіналі, найбільший натовп вболівальників за історію, ракмен Грем заввишки шість футів і чотири дюйми. Я думаю, є якась містика в стоянні над ним зверху з витягнутими руками.» Цю мітку зобразив Джеймі Купер[en] на картині Гра, яка зробила Австралію, за замовленням АФЛ в 2008 році, щоб відсвяткувати 150-річчя цього виду спорту.
Післяфутбольні почесті ред.
Коли Карлтон 1987 року створили свою Залу слави, то Єсауленко став одним із перших її членів. Також 1996 року він став інавгураційним членом Зали слави австралійського футболу[en], а в 2008 році піднявся до статусу легенди. 1996 року його названо гравцем флангу напівнападу в збірній століття АФЛ.
1997 року його вибрали офіційною легендою футбольного клубу Карлтон. Коли оголосили столітній склад команди Карлтон, то Єсауленко також потрапив на фланг напівнападу.
2002 року введений в Українську спортивну залу Слави.
20 жовтня 2010 року його включили в спортивну Залу слави Австралії[en].
У липні 2013 року Єсауленка названо капітаном Мультикультурної команди чемпіонів Австралії.
Примітки ред.
- Gray, Martin; Stoneham, Geraldine; Craven, Ian (1994). . Cambridge University Press. с. 50. ISBN 0-521-46667-9. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
- The Australian [ 27 вересня 2009 у Wayback Machine.], 22 September 2009, retrieved 2009-09-22
- Geoff McClure (16 травня 2008). . The Age. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 29 січня 2009.
- Andrew Markus (2001). . Allen & Unwin. с. 73. ISBN 1-86508-535-9. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
- David Polkinghorne (3 червня 2012). . The Canberra Times. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 24 червня 2012.
- . AFL Tables. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
- . AFL Tables. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
- Coutts, Ian, ред. (2012). Inside Carlton. Carlton North, Victoria: Carlton Football Club. с. 82.
- . Архів оригіналу за 17 червня 2005. Процитовано 14 лютого 2017.
- . Архів оригіналу за 17 липня 2014. Процитовано 14 лютого 2017.
- . Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 14 лютого 2017.
- Jesaulenko retires.. The Canberra Times (ACT : 1926 - 1995) (ACT: National Library of Australia). 1 вересня 1984. с. 45. Процитовано 18 грудня 2015.
- Connolly, Rohan (28 травня 2015). . The Age. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 14 лютого 2017.
- . AFL Tables. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
- Martin Blake (8 травня 2008). . RealFooty.com.au. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 29 січня 2009.
- Stewart, Matt (3 September 2012).
- Australian Football League, The Game That Made Australia [ 19 квітня 2013 у Wayback Machine.], Retrieved 19 September 2010
- . Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 14 лютого 2017.
- . Архів оригіналу за 17 вересня 2009. Процитовано 14 лютого 2017.
- . Архів оригіналу за 21 жовтня 2009. Процитовано 14 лютого 2017.
- . Sport Australia Hall of Fame. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
- Schout, David (9 липня 2013). . afl.com.au. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 14 лютого 2017.