І-4 (АНТ-5) «Винищувач четвертий» (Андрій Миколайович Туполєв п'ятий). Перший радянський суцільнометалевий винищувач, побудований з кольчугалюмінію. Одномісний підкісний біплан. Літаки будували серійно на заводі № 22 у Філях із середини 1929 року. Перебували на озброєнні до 1935 року, і ще рік — в авіашколах.
| І-4(АНТ-5) | |
|---|---|
| | |
| І-4 при випробуваннях в 1927 році | |
| Призначення: | Винищувач |
| Перший політ: | 10 серпня 1927р. |
| Прийнятий на озброєння: | 1930р. |
| Знятий з озброєння: | 17 жовтня 1935р. |
| На озброєнні у: | ВПС СРСР |
| Розробник: | ЦАГІ,Андрій Миколайович Туполєв |
| Виробник: | Завод №22 |
| Всього збудовано: | 177шт.(+2 прототипи) |
| Роки виробництва: | 1929-1931 |
| Вартість одиниці: | 38,5 тис. рублів(1933) |
| Конструктор: | Центральний аерогідродинамічний інститут імені М. Є. Жуковського |
| Кулеметне озброєння: | 2 х авіаційних кулемета КП-1 |
Історія створення ред.
З осені 1925 року Науково-технічний комітет Управління Військово-повітряних сил (НТК УВВС) розробляв конструкторське завдання на винищувач з двигуном повітряного охолодження для заміни винищувачів Fokker D.VII, Fokker D.XI (частково вироблених за ліцензією) та Martin. Завдання затверджено 7 липня 1927 року. Але вже 2 лютого 1926 року керованому О. М. Туполєвим Відділу авіації, гідроавіації та дослідного будівництва (АГОС) ЦАГІ замовлено проект суцільнометалевого винищувача. Літак розроблений Конструкторською бригадою П.О. Сухого у Відділі, яким тоді керував А. І. Путілов.
Завдання вимагало: швидкість польоту біля землі – 260 км/год, на висоті 5000 м – 250 км/год, набір висоти 5000 м за 12 хв; виконання " вісімки " за 25-28 с; швидкозмінного колісного та лижного шасі; чотирьох кулеметів та радіостанцію; знімну броню для льотчика ззаду та знизу.
За зовнішнім виглядом проект Путілова повторював винищувач німецького авіаконструктора Райнхольда Платца ( Reinhold Platz ) Fokker D.XI з фанерною обшивкою, що з 1922 року випускався в СРСР за ліцензією на заводі «Авіапрацівник». Але суцільнометалевий, зі значно потужнішим зіркоподібним двигуном повітряного охолодження. Інженер П. Й. Сухий спроектував незвичайну мотораму, яка виготовлялася штампуванням.
Перший АНТ-5 із мотором Юпітер 9Ad виробництва французької фірми Гном-Рон потужністю 420 к.с. здійснив перший політ 10 серпня. Випробовувач НДІ ВПС М. М. Громов. На випробуваннях І-4 показав себе жахливим кандидатом: швидкість 240 км/год, набір 5000 м за 14 хв., Вісімка за 31-34 с. Використовували лижі винищувача І-2.
З урахуванням зауважень, листопаді 1927 року виготовлено дерев'яний макет нового проекту, названого «дублер». Наприкінці листопада НТК УВВС затвердив новий вигляд літака «допустив І-4 на постачання ВПС РСЧА ». У грудні АГОС розпочав випуск креслень для серійного виробництва літака на заводі № 22 у Філях . До кінця 1927 року цей завод належав фірмі Junkers. Єдине у СРСР підприємство з досвідом виготовлення літаків із алюмінієвих сплавів. У липні 1928 року завод побудував «дублер», який на випробуваннях показав швидкість 257 км/год і « вісімку » за 24,5 с, що краще за завдання.
Випробування виявили недостатню міцність конструкції та їх продовжили. 28 лютого 1929 року літак було пошкоджено в аварії. Випробування завершено наприкінці квітня з незначними зауваженнями: «Літак І-4ЮVI І-4 з мотором Юпітер VI може бути рекомендований на постачання повітряного флоту як сучасний винищувач».
На завод № 22 направлений інженер АГОС Павло Йосипович Сухий, як представник розробників. У 1932 році він очолив конструкторську бригаду АГОС, змінивши Путілова, який очолив КБ нового Тушинського авіазаводу, де займався освоєнням авіабудування з нержавіючої сталі. Впровадити сталеву конструкцію пропонували у 1931 році і для І-4.
До 1935 літак остаточно застарів. За швидкістю він поступався навіть бомбардувальникам. У бойових діях І-4 не брав участі. У жовтні 1935 року вийшов наказ про зняття І-4 із озброєння. Застарілі літаки були розібрані на запчастини, а три десятки машин було передано до авіашкол.
Літак І-4 був проривом у галузі літакобудування, у конструкції якого вперше використовувалися в основному суцільнометалеві компоненти. В результаті літак отримав захист від погодних умов та живучість під час виконання бойових операцій. Однак з технологічної точки зору виробляти його було дорожче та складніше.
19 червня 1936 року при виконанні показового польоту оновлений літак І-4 зазнав аварії. Пілотуючий його льотчик-випробувач Віктор Адольф загинув.
Серійне виробництво ред.
Перший серійний винищувач виготовлено на початок жовтня 1929 року. Попри завдання, кулеметів стало два, радіостанція у серії не ставилася. Винищувач оснащувався двигуном М-22 у 480 к.с., який стали випускати за ліцензією Гном-Рон у СРСР та перший серійний мотор встановили на перший серійний І-4. Хоча часто М-22 називали Юпітером VI.
| Виробник | 1929 | 1930 | 1931 | Всього |
|---|---|---|---|---|
| Завод №22 | 2 | 163 | 12 | 177 |
Тактико-технічні характеристики ред.
Технічні характеристики
- Екіпаж: 1
- Довжина: 7,28 м
- Розмах крила: 11,40 м
Висота:
- Маса порожнього: 978 кг
- Нормальна злітна вага: 1430 кг
- Маса палива у внутрішніх баках: 303 кг
- Силова установка: 1 × зіркоподібний однорядний М-22
- Потужність двигунів: 1 × 480 к.с.
Льотні характеристики:
Максимальна швидкість:
- біля землі: 220 км/год
- на висоті 5000 м-код: 231 км/год
- Крейсерська швидкість: 186 км/год
Практична дальність: 840 км
- Тривалість польоту: 2,3 год.
- Практична стеля: 7000 м
- Швидкопідйомність: 555 м/хв
- Час набору висоти: 5000 м за 14,6 хв.
Озброєння:
- Стрілецько-гарматне: 2 × 7,62 мм кулемету ПВ-1 по 1000 набоїв для кожного