Було запропоновано цю статтю або розділ з Філософія історії, але, можливо, це варто додатково . Пропозиція з квітня 2018. |
Історіософія — релігійно-філософські чи філософсько-ірраціонально-містичні уявлення про історичний процес та відповідні теоретичні схеми розвитку такого процесу і відповідні способи теоретизування. Будь-яка історіософська концепція виходить з того, що існує історичний процес як такий, але першопричини історичного руху принципово не можуть бути до кінця раціонально осмислені і логічно концептуалізовані. Цим фундаментальним обмеженням можливостей наукового поступу в пізнанні історичного процесу історіософський підхід кардинально відрізняється від філософії історії на кшталт просвітницької традиції, геґельянства, марксизму або еволюціонізму (див. Просвітництва доба, Марксизм в історичній науці, Еволюціонізм в історичній науці). Історіософія передбачає "ірраціональний залишок" історичного буття, який внаслідок своєї ірраціональності не може бути осягнений розумом, а лише відчутий чи сприйнятий або через віру, зокрема завдяки причетності до певної релігійної традиції, основи якої, здебільшого, творчо інтерпретуються, або через інтуїцію. Проте, по-суті, чіткої межі між історіософією та філософією історії не існує, й тому досить часто історіософію визначають як один з напрямів – ірраціоналістичний – філософії історії, але навіть у цьому випадку історіософію не ототожнюють з філософією історії.
Історіософські уявлення
Одним з найдавніших із зафіксованих у писемних джерелах історіософських уявлень є уявлення про божественну визначеність людської історії, що міститься в Старому Завіті (див. Біблія), частково вже в Книзі Буття, але головно – у книгах пророків: Ісаї, Єремії та Єзекіїля.
Першу завершену, монументальну історіософську концепцію створив Блаженний Августин у праці "Про Град Божий" (лат. "De civitate Dei"; 413–426). У ній опис плину конкретної історії людства (держав, народів, видатних осіб) поєднувався з розкриттям глибинних, божественних шарів історичного буття, до яких причетні праведні обранці.
Августинівська історіософія виявилася настільки відповідною культурі західнохристиянського середньовіччя, що вона впродовж кількох наступних століть визначала суть розуміння тогочасними людьми власної історії. Її відлуння було відчутним навіть у 17 ст. (Ж.-Б.Боссюе), коли в Європі вже починають формуватися підвалини раціоналістичної філософії історії (Ф.Бекон, Р.Декарт, Т.Гоббс), що стане панівною аж до кінця 19 ст. (Ш.-Л.Монтеск'є, Вольтер, А.-Р.Тюрго, М.-Ж.Кондорсе, К.-А.Сен-Симон, О.Конт, Г.-В.Геґель, К.Маркс, Г.Спенсер).
Історіософський підхід до осмислення руху людства був притаманним і східнохристиянській традиції. Найяскравіше він втілився в "Слові про Закон і Благодать" Іларіона (11 ст.).
У період безперечного домінування в культурі Західної Європи раціоналістичної філософії історії (18–19 ст.) історіософські за своїм духом концепції розвивали Дж.Віко, Й.-Г.Гердер та німецькі романтики (головно Ф.Шлегель), пізніше – Ф.-В.Шелінг.
Історіософські погляди були притаманні кирило-мефодіївцям (див. Кирило-Мефодіївське товариство) та російським слов'янофілам, серед останніх історіософськими побудовами особливо захоплювався О.Хомяков. У 2-й половині 19 ст. в українському інтелектуальному середовищі в ставленні до історії бере гору раціоналістичний підхід (М.Драгоманов, М.Зібер, В.Антонович, І.Франко, М.Грушевський), тоді як у російській поруч з подібною тенденцією (О.Герцен, В.Ключевський, П.Мілюков) виразно посилюється й власне історіософська. Її найвизначнішими представниками були насамперед М.Данилевський ("Росія і Європа"), К.Леонтьєв ("Візантинізм і слов'янство") та В.Соловйов. У наступні десятиліття історіософські ідеї розвивали князь Є.Трубецькой, П.Флоренський, С.Булгаков, Л.Карсавін, М.Лосський, Л.Тихомиров. Найпослідовніше ідеї всеєдності та боголюдства в їхньому історіософському, акцентовано релігійному вимірі в 20 ст. розвивав Л.Карсавін. Найближчим до нього в цьому відношенні серед російських філософів був С.Франк. Але останній приділяв більшу увагу укоріненості людини в трансцендентній безодні сакрального світу, який неможливо раціонально осягнути.
Класичній російській історіософії бракувало усвідомлення ролі та трагічної долі особистості в історичному процесі, і це стало цілком очевидним з початком Першої світової війни.
На подолання цих вад були спрямовані зусилля М.Бердяєва. Він почав інтерпретувати історію як процес дедалі більш повного розкриття і добра, і зла. Його погляд на історію мав виразно есхатологічний характер.
На початку 20 ст., спираючись на Й.-Г.Гердера та традицію німецького романтизму, віталізм Й.-В.Гете, ірраціоналізм А.Шопенгауера та волюнтаризм Ф.Ніцше, німецька І. відроджується в монументальній концепції О.Шпенглера. Будучи цілком індиферентним до релігійних питань, О.Шпенглер був переконаний в існуванні за пластом феноменального світу глибинної ірраціональної життєвольової субстанції, проявами якої є окремі культурно-історичні феномени масштабу античного, західного або китайського світів. Вони ґрунтуються на певних, унікальних для кожного з них, культурних праформах ("прафеноменах"), які визначають специфіку їхніх політичних та економічних форм, релігії та філософії, музики й образотворчого мистецтва, а головно – світовідчуття та світогляду. Проте всі вони мають тотожні стадії розвитку: зародження, зростання, розквіту, занепаду та смерті. Людина в шпенглерівській концепції є лише виразником глибинних прафеноменів своєї культури. Коли творчий дух культури зникає, настає її занепад при одночасному розвиткові механістичних форм життя, що означає перехід до цивілізації.
Принципові фаталізм та антиперсоналізм О.Шпенглера, його твердження про цілковиту окремішність розвитку культурно-цивілізаційних утворень (за належної оцінки його величезного внеску в подолання еволюціоністського прогресивізму та європоцентризму, що панували в 19 ст.) були неприйнятними для більшості інтелектуалів Європи періоду між двома світовими війнами. Серед них поступово утверджувалися екзистенціалістські умонастрої та підкреслена (як альтернатива фашистському та більшовицькому тоталітаризму) увага до окремої особистості (з її сумнівами, надіями, потягами і стражданнями), яка, за переконаннями єврейського релігійного філософа та письменника М.Бубера набуває повноти й повноцінності як "Я" через любов і напружений діалог з "Ти" (Богом чи іншою людиною). К.Ясперс, визнаючи гіпотезу про автономність окремих культур – цивілізаційних світів, заперечує її абсолютизацію, протиставляє їй релігійно-персоналістичне вчення про паралельний, але, так би мовити, узгоджений, "симфонічний", духовний розвиток людства. Центральною в його концепції є ідея вісьового часу (7–3 ст. до н. е.), коли паралельно й цілком незалежно в 5 центрах (Греція, Юдея, Іран, Індія, Китай) відбулися кардинальні духовні зрушення, що поставили конкретну людину (усвідомлену як вищу цінність у площині земного буття, наділену свободою вибору) сам-на-сам з божественною першореальністю.
Потужний історіософський шар виразно проглядається в філософсько-історичній концепції А.-Дж.Тойнбі. Тойнбі починав своє моделювання історії, виходячи зі шпенглерівських гіпотез циклічності, але стоячи на персоналістичних позиціях і не відмовляючись від базових християнських (див. Християнство) цінностей. Це неминуче вело його до відмови від фаталізму та ідеї принципового взаємонепроникнення окремих цивілізацій, у бік, з роками, все більшого підкреслення значення взаємодії Бога й особистості та спрямованості історії на об'єднання людства в єдину гармонійну цілісність. Для А.-Дж.Тойнбі окремі цивілізації не є чимсь абсолютно замкненим. Вони спираються на досвід попередників, взаємодіють з сусідами й, проходячи одну за одною фази зародження, зростання, розквіту, надлому й загибелі, породжують у власному нутрі нові соціокультурні феномени, які можуть надалі стати основою для становлення нових цивілізацій. Сам надлом не є фатально визначеним, а залежить від того, наскільки правляча еліта ("творча меншість") здатна вести за собою народ і продукувати ефективні "відгуки" на "виклики" часу.
Подібно до К.Ясперса та А.-Дж.Тойнбі вчення про безперервний, напружений і суперечливий зв'язок-діалог Бога та людини й кінцеву мету досягнення їх вищої єдності в пункті "Омега" в ті ж десятиліття розробляв французький філософ та теолог П.Тейяр де Шарден, багато в чому спираючись на ідею ноосфери В.Вернадського, що, як і філософсько-космологічні міркування К.Ціолковського, також мали певне історіософське забарвлення.
Окремі історіософські міркування можна угледіти в деяких працях В.Липинського, Д.Донцова, І.Лисяка-Рудницького та в пізніх роботах М.Брайчевського, Л.Гумільова.
Джерела та література
- Павленко Ю.В. Історіософія, історіософські концепції [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // {{ЕІУ|3|
Посилання
- Історіософія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 445.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Bulo zaproponovano ob yednati cyu stattyu abo rozdil z Filosofiya istoriyi ale mozhlivo ce varto dodatkovo Propoziciya z kvitnya 2018 Istoriosofiya religijno filosofski chi filosofsko irracionalno mistichni uyavlennya pro istorichnij proces ta vidpovidni teoretichni shemi rozvitku takogo procesu i vidpovidni sposobi teoretizuvannya Bud yaka istoriosofska koncepciya vihodit z togo sho isnuye istorichnij proces yak takij ale pershoprichini istorichnogo ruhu principovo ne mozhut buti do kincya racionalno osmisleni i logichno konceptualizovani Cim fundamentalnim obmezhennyam mozhlivostej naukovogo postupu v piznanni istorichnogo procesu istoriosofskij pidhid kardinalno vidriznyayetsya vid filosofiyi istoriyi na kshtalt prosvitnickoyi tradiciyi gegelyanstva marksizmu abo evolyucionizmu div Prosvitnictva doba Marksizm v istorichnij nauci Evolyucionizm v istorichnij nauci Istoriosofiya peredbachaye irracionalnij zalishok istorichnogo buttya yakij vnaslidok svoyeyi irracionalnosti ne mozhe buti osyagnenij rozumom a lishe vidchutij chi sprijnyatij abo cherez viru zokrema zavdyaki prichetnosti do pevnoyi religijnoyi tradiciyi osnovi yakoyi zdebilshogo tvorcho interpretuyutsya abo cherez intuyiciyu Prote po suti chitkoyi mezhi mizh istoriosofiyeyu ta filosofiyeyu istoriyi ne isnuye j tomu dosit chasto istoriosofiyu viznachayut yak odin z napryamiv irracionalistichnij filosofiyi istoriyi ale navit u comu vipadku istoriosofiyu ne ototozhnyuyut z filosofiyeyu istoriyi Istoriosofski uyavlennyaOdnim z najdavnishih iz zafiksovanih u pisemnih dzherelah istoriosofskih uyavlen ye uyavlennya pro bozhestvennu viznachenist lyudskoyi istoriyi sho mistitsya v Staromu Zaviti div Bibliya chastkovo vzhe v Knizi Buttya ale golovno u knigah prorokiv Isayi Yeremiyi ta Yezekiyilya Pershu zavershenu monumentalnu istoriosofsku koncepciyu stvoriv Blazhennij Avgustin u praci Pro Grad Bozhij lat De civitate Dei 413 426 U nij opis plinu konkretnoyi istoriyi lyudstva derzhav narodiv vidatnih osib poyednuvavsya z rozkrittyam glibinnih bozhestvennih shariv istorichnogo buttya do yakih prichetni pravedni obranci Avgustinivska istoriosofiya viyavilasya nastilki vidpovidnoyu kulturi zahidnohristiyanskogo serednovichchya sho vona vprodovzh kilkoh nastupnih stolit viznachala sut rozuminnya togochasnimi lyudmi vlasnoyi istoriyi Yiyi vidlunnya bulo vidchutnim navit u 17 st Zh B Bossyue koli v Yevropi vzhe pochinayut formuvatisya pidvalini racionalistichnoyi filosofiyi istoriyi F Bekon R Dekart T Gobbs sho stane panivnoyu azh do kincya 19 st Sh L Montesk ye Volter A R Tyurgo M Zh Kondorse K A Sen Simon O Kont G V Gegel K Marks G Spenser Istoriosofskij pidhid do osmislennya ruhu lyudstva buv pritamannim i shidnohristiyanskij tradiciyi Najyaskravishe vin vtilivsya v Slovi pro Zakon i Blagodat Ilariona 11 st U period bezperechnogo dominuvannya v kulturi Zahidnoyi Yevropi racionalistichnoyi filosofiyi istoriyi 18 19 st istoriosofski za svoyim duhom koncepciyi rozvivali Dzh Viko J G Gerder ta nimecki romantiki golovno F Shlegel piznishe F V Sheling Istoriosofski poglyadi buli pritamanni kirilo mefodiyivcyam div Kirilo Mefodiyivske tovaristvo ta rosijskim slov yanofilam sered ostannih istoriosofskimi pobudovami osoblivo zahoplyuvavsya O Homyakov U 2 j polovini 19 st v ukrayinskomu intelektualnomu seredovishi v stavlenni do istoriyi bere goru racionalistichnij pidhid M Dragomanov M Ziber V Antonovich I Franko M Grushevskij todi yak u rosijskij poruch z podibnoyu tendenciyeyu O Gercen V Klyuchevskij P Milyukov virazno posilyuyetsya j vlasne istoriosofska Yiyi najviznachnishimi predstavnikami buli nasampered M Danilevskij Rosiya i Yevropa K Leontyev Vizantinizm i slov yanstvo ta V Solovjov U nastupni desyatilittya istoriosofski ideyi rozvivali knyaz Ye Trubeckoj P Florenskij S Bulgakov L Karsavin M Losskij L Tihomirov Najposlidovnishe ideyi vseyednosti ta bogolyudstva v yihnomu istoriosofskomu akcentovano religijnomu vimiri v 20 st rozvivav L Karsavin Najblizhchim do nogo v comu vidnoshenni sered rosijskih filosofiv buv S Frank Ale ostannij pridilyav bilshu uvagu ukorinenosti lyudini v transcendentnij bezodni sakralnogo svitu yakij nemozhlivo racionalno osyagnuti Klasichnij rosijskij istoriosofiyi brakuvalo usvidomlennya roli ta tragichnoyi doli osobistosti v istorichnomu procesi i ce stalo cilkom ochevidnim z pochatkom Pershoyi svitovoyi vijni Na podolannya cih vad buli spryamovani zusillya M Berdyayeva Vin pochav interpretuvati istoriyu yak proces dedali bilsh povnogo rozkrittya i dobra i zla Jogo poglyad na istoriyu mav virazno eshatologichnij harakter Na pochatku 20 st spirayuchis na J G Gerdera ta tradiciyu nimeckogo romantizmu vitalizm J V Gete irracionalizm A Shopengauera ta volyuntarizm F Nicshe nimecka I vidrodzhuyetsya v monumentalnij koncepciyi O Shpenglera Buduchi cilkom indiferentnim do religijnih pitan O Shpengler buv perekonanij v isnuvanni za plastom fenomenalnogo svitu glibinnoyi irracionalnoyi zhittyevolovoyi substanciyi proyavami yakoyi ye okremi kulturno istorichni fenomeni masshtabu antichnogo zahidnogo abo kitajskogo svitiv Voni gruntuyutsya na pevnih unikalnih dlya kozhnogo z nih kulturnih praformah prafenomenah yaki viznachayut specifiku yihnih politichnih ta ekonomichnih form religiyi ta filosofiyi muziki j obrazotvorchogo mistectva a golovno svitovidchuttya ta svitoglyadu Prote vsi voni mayut totozhni stadiyi rozvitku zarodzhennya zrostannya rozkvitu zanepadu ta smerti Lyudina v shpenglerivskij koncepciyi ye lishe viraznikom glibinnih prafenomeniv svoyeyi kulturi Koli tvorchij duh kulturi znikaye nastaye yiyi zanepad pri odnochasnomu rozvitkovi mehanistichnih form zhittya sho oznachaye perehid do civilizaciyi Principovi fatalizm ta antipersonalizm O Shpenglera jogo tverdzhennya pro cilkovitu okremishnist rozvitku kulturno civilizacijnih utvoren za nalezhnoyi ocinki jogo velicheznogo vnesku v podolannya evolyucionistskogo progresivizmu ta yevropocentrizmu sho panuvali v 19 st buli neprijnyatnimi dlya bilshosti intelektualiv Yevropi periodu mizh dvoma svitovimi vijnami Sered nih postupovo utverdzhuvalisya ekzistencialistski umonastroyi ta pidkreslena yak alternativa fashistskomu ta bilshovickomu totalitarizmu uvaga do okremoyi osobistosti z yiyi sumnivami nadiyami potyagami i strazhdannyami yaka za perekonannyami yevrejskogo religijnogo filosofa ta pismennika M Bubera nabuvaye povnoti j povnocinnosti yak Ya cherez lyubov i napruzhenij dialog z Ti Bogom chi inshoyu lyudinoyu K Yaspers viznayuchi gipotezu pro avtonomnist okremih kultur civilizacijnih svitiv zaperechuye yiyi absolyutizaciyu protistavlyaye yij religijno personalistichne vchennya pro paralelnij ale tak bi moviti uzgodzhenij simfonichnij duhovnij rozvitok lyudstva Centralnoyu v jogo koncepciyi ye ideya visovogo chasu 7 3 st do n e koli paralelno j cilkom nezalezhno v 5 centrah Greciya Yudeya Iran Indiya Kitaj vidbulisya kardinalni duhovni zrushennya sho postavili konkretnu lyudinu usvidomlenu yak vishu cinnist u ploshini zemnogo buttya nadilenu svobodoyu viboru sam na sam z bozhestvennoyu pershorealnistyu Potuzhnij istoriosofskij shar virazno proglyadayetsya v filosofsko istorichnij koncepciyi A Dzh Tojnbi Tojnbi pochinav svoye modelyuvannya istoriyi vihodyachi zi shpenglerivskih gipotez ciklichnosti ale stoyachi na personalistichnih poziciyah i ne vidmovlyayuchis vid bazovih hristiyanskih div Hristiyanstvo cinnostej Ce neminuche velo jogo do vidmovi vid fatalizmu ta ideyi principovogo vzayemoneproniknennya okremih civilizacij u bik z rokami vse bilshogo pidkreslennya znachennya vzayemodiyi Boga j osobistosti ta spryamovanosti istoriyi na ob yednannya lyudstva v yedinu garmonijnu cilisnist Dlya A Dzh Tojnbi okremi civilizaciyi ne ye chims absolyutno zamknenim Voni spirayutsya na dosvid poperednikiv vzayemodiyut z susidami j prohodyachi odnu za odnoyu fazi zarodzhennya zrostannya rozkvitu nadlomu j zagibeli porodzhuyut u vlasnomu nutri novi sociokulturni fenomeni yaki mozhut nadali stati osnovoyu dlya stanovlennya novih civilizacij Sam nadlom ne ye fatalno viznachenim a zalezhit vid togo naskilki pravlyacha elita tvorcha menshist zdatna vesti za soboyu narod i produkuvati efektivni vidguki na vikliki chasu Podibno do K Yaspersa ta A Dzh Tojnbi vchennya pro bezperervnij napruzhenij i superechlivij zv yazok dialog Boga ta lyudini j kincevu metu dosyagnennya yih vishoyi yednosti v punkti Omega v ti zh desyatilittya rozroblyav francuzkij filosof ta teolog P Tejyar de Sharden bagato v chomu spirayuchis na ideyu noosferi V Vernadskogo sho yak i filosofsko kosmologichni mirkuvannya K Ciolkovskogo takozh mali pevne istoriosofske zabarvlennya Okremi istoriosofski mirkuvannya mozhna uglediti v deyakih pracyah V Lipinskogo D Doncova I Lisyaka Rudnickogo ta v piznih robotah M Brajchevskogo L Gumilova Dzherela ta literaturaPavlenko Yu V Istoriosofiya istoriosofski koncepciyi 7 bereznya 2016 u Wayback Machine EIU 3 PosilannyaIstoriosofiya Literaturoznavcha enciklopediya u 2 t avt uklad Yu I Kovaliv Kiyiv VC Akademiya 2007 T 1 A L S 445